Вона сиділа біля вікна,
А він увійшов у її вагон,
— Одружений, — подумала вона,
— Років тридцять п'ять, — подумав він.
А за вікном цвіла весна,
День був прекрасний, немов сон.
— Красивий, — подумала вона.
— Як хороша! — подумав він.
Але проза життя така,
Він встав і вийшов на перон...
— Як шкода! — подумала вона.
— Як шкода! — встиг подумати він.
А вдома, взявши келих вина,
Включивши улюблений «Вальс-Бостон»
— Одна... — подумала вона.
— Знову один... — подумав він.
Не мовчіть... життя таке коротке. Одна секунда інколи вирішує все
«Все змінилося через рік...
Вона увійшла до нього в вагон.
«Прошу прощення, можна до Вас?»
"Я буду радий", — відповів він.
А за вікном знову весна,
Здавалося все прекрасним сном
«Ви знаєте, я Вас чекала».
"Я Вас шукав", — відповів він.
Тремтіло полум'я від свічки.
Грав тихенько «Вальс-Бостон»
"Доля?" — запитала раптом вона.
"Любов" — обнявши її, відповів він."
