Ірина Черній разом з кішкою виходила малюків.
У березні біля школи №3 розчищали дерева. Тоді на землю впало гніздо. Тваринки були ще сліпі. Учні розказали про нещасний випадок вчителям. Ті вирішили чекати, можливо, мама-білка відшукає своє потомство. Однак вона так і не з'явилася.
Забрати їх додому наважилася 28-річна вчителька Ірина. Колеги радили їй взяти хоча б дві тваринки. Розуміли, що з шістьма буде багато клопоту. Як вибрати, кого рятувати, а кого залишати? Додому принесла гніздо з усіма шістьма дитинчатами.
Перші дні годувала з піпетки сумішшю з аптеки. Їсти просили вдень і вночі.
"Наша кицька в той час чекала котенят, - розповідає Ірина. – Це вона допомогла мені виходити білченят. Годувати з піпетки шістьох тварин було непросто. Коров'яче їм не підходить. Вичитала в Інтернеті, яку суміш можна вигодовувати".
Кішка народила мертвих кошенят. Коли білченята пищали від голоду, кицька бігла до них. Жінка вважала, що вона хоче їх з'їсти. Насправді все було не так. Вона почала їх облизувати, тоді дозволила ссати.
"Цікаво було, коли білченя вперше відкрило очі. Я дивлюся на нього, а воно – на мене, - усміхається Ірина. – У білченяти був зляканий погляд".
Два місяці кицька "напувала" молоком своїх "немовлят". Ті підростали, як на дріжджах.
На початку травня білченята стали більш самостійні. Відчули, що в будинку їм безпечно, що цікаво гратися не тільки біля "мами", а можна й далі бігати, у всі куточки забиратися. Стали лазити по шторах, забиратися на стіл, на вішалку для одягу. У такі моменти кицька сумувала, залишаючись самотньою.
"Мої білки, як діти в школі, всі різні, - стверджує вчителька. – У кожної свій характер, свої повадки. На це одразу звертаєш увагу. Досить бодай трохи пригледітися до них – і стає зрозуміло, хто чого вартий. Маю ще одних учнів.
