На думку американських дослідників, довготривала пам'ять у літніх людей погіршується із-за зміни роботи мозку під час сну, передає Ukr.Media.
Рендольф Хельфрих (Randolph Helfrich), нейробіолог з Каліфорнійського університету в Берклі, і його колеги з'ясували, що якість сну впливає на довготривалу пам'ять у літніх людей. Для цього вчені залучили добровольців: здорових людей 20 і 70 років; усім їм запропонували тест на пам'ять, в якому прості слова, наприклад, «птах», потрібно було запам'ятати в парі з безглуздими наборами літер, наприклад «жубу». Згадати пари до слів потрібно було двічі: перший раз – через 10 хвилин після отримання інструкцій, у другій – на наступний день, через кілька годин після пробудження. Поки випробувані спали, вчені вимірювали електричну активність їх мозку.
Як і очікували вчені, довготривала пам'ять у літніх учасників експерименту виявилася гіршою, ніж у молодих, і у результатах ЕЕГ знайшлося пояснення: у літніх людей спостерігалася розсинхронізація двох типів тета-хвиль, характерних для сплячого мозку. Хвилі цих двох типів виникають у мозку людини, зануреного в глибокий сон.
Асинхронність тета-хвиль говорить про те, що частини кори головного мозку, активність нейронів яких породжує ці хвилі, не обробляють інформацію так, як слід, і спогади не зберігаються в довготривалій пам'яті.
В результаті, пояснює Хельфрих, нейрони префронтальної кори (відділу мозку, де зберігаються спогади) не можуть відправити у гіпокамп (відділ, де відбувається обробка спогадів перед записом в довготривалу пам'ять) сигнал про готовність до прийому інформації; сигнал втрачається, а разом з ним і спогади.
Проведений після експерименту сканування мозку показало, що у старших учасників експерименту ділянки мозку, що беруть участь у формуванні тета-хвиль, були меншими, ніж у молодих. Можливо, вікове погіршення пам'яті пов'язано з втратою клітин цих структур, пояснює Хельфрих.
Слід зазначити, що колеги Хельфриха вказують на такі недоліки дослідження, як мале число учасників експерименту і доказів зв'язку між результатами тестів і динамікою розмірів відділів мозку, на яку вказує Хельфрих.
