Однак насправді до приєднання України до НАТО ще довгий шлях – і кожний з кроків доведеться робити з величезним напруженням. І це стосується не просто реформ, не просто дипломатичних зусиль. Головну роботу над помилками має зробити українське суспільство.
Насамперед українські громадяни мають зрозуміти, що НАТО – це не просто «парасолька» безпеки. Це насамперед солідарність і взаємодопомога. Українські політики діють у незвичних для себе умовах, коли більшість громадян підтримує вступ країни до НАТО. Проте ця більшість з'явилася тільки після нападу Росії на Крим і Донбас, коли стало ясно: якщо б ми були у НАТО, цей напад не відбувся і територіальна цілісність країни була б збережена.
Однак, якби ми були у НАТО, багато щоб не відбулося. Насамперед – Янукович. Харківські угоди. Російська база в Криму. Для цього було потрібне зовсім інше суспільство, вільне від радянських стереотипів. Такі суспільства на момент розпаду Радянського Союзу існували в окупованих ним «республіках радянської Прибалтики» – тобто країнах Балтії. І в результаті ці країни швидко почали рухатися в бік цивілізованого світу, вступили в НАТО. А в Україні продовжувало жити радянське населення, що перебувало в інформаційному полі сусідньої Росії.
