Найголовніша правда про людей, які плачуть над фільмами (якщо тільки ви не вагітна з гормональними перепадами), - це те, що вони вміють співчувати, інформує Ukr.Media.
А це справді особливий вид людей, які вміють співчувати. Адже як багато сьогодні справжніх нарцисів і соціопатів, яким взагалі чуже співпереживання. Вони ніколи не ставлять себе на місце інших, і від цього нікому не живеться краще. Вони не вміють відчувати те, що відчувають інші, і навіть не хочуть і не намагаються це робити.
Переживання про почуття іншого вимагає сили, і дуже багато. З деякими людьми життя обходиться дуже жорстоко, і якщо ви можете поставити себе на місце іншої людини, відчути ту біль, яку він відчуває, це багато що говорить про вас.
Значить, ви досить сильні, щоб витримати цю біль. Ви досить сильні, щоб бути сильними для інших. Ви сильні до такої міри, що ви розумієте, що відбувається з людиною і що він відчуває.
Вміти переживати за іншу людину - це не слабкість, навіть якщо мова йде про вигаданого героя кінофільму. Це показує, що у вас є серце, і що це серце може розірватися від чужого болю. Хоч до кінця фільму серце вже приходить в норму.
І таке швидке зцілення теж говорить про дещо: що ви достатньо сильні, щоб знову встати і піти, і що ви досить розумні, щоб відрізнити казку від реальності.
Звичайно, часто ми плачемо тому, що герой фільму потрапив у таку ж ситуацію, в якій опинилися ми - це сльози хворобливих спогадів. І це теж сила: знову зіткнутися з тим, що завдало біль у минулому.
Іноді люди плачуть, коли їх переповнюють емоції від геніальності фільму. І це роблять не пафосні люди. Це називається синдром Стендаля в його розвинених формах, коли твір мистецтва зворушує вас до такої міри, що у вас проявляються не тільки емоційні, але і фізичні симптоми.
Люди, які дуже чутливі до того, як кіно їх зачіпає, зазвичай дивляться дуже хороші фільми, слухають хорошу музику, читають хороші книги. І це теж сила - всупереч того, що сьогодні відбувається з суспільством.
