На хвилі напружених відносин між Росією і Заходом з вуст політиків все частіше чути розмови про залізну завісу. Інформаційну хвилю підігрівають повідомлення з різних відомств. Від зарубіжних поїздок рекомендовано утриматися військовим і поліцейським. До того ж, дипломатичні паспорти, що дають право безвізового відвідування країн, попросили здати членів ради федерації і депутатів Держдуми. Про те, бояться росіяни «закриття кордонів», чому підтримують президента тільки на словах і що думають про майбутнє, в бесіді розповів керівник відділу соціокультурних досліджень «Левада-центру» Олексій Левінсон.
: Хто найбільше боїться залізної завіси?
Левінсон: Керівні працівники. Серед них хвилюються 62 відсотки. В основному це люди до 39 років, які живуть у досить великих містах. Тим часом, безробітні, домогосподарки і пенсіонери майже не думають про перспективу закриття кордонів. Серед них байдужих до даного питання - 60-80 відсотків.
Чому? Пенсіонери начебто повинні пам'ятати, як за радянської влади складно було кудись поїхати.
Багато з них сьогодні просто не мають шансу нікуди вибратися з будинку. Навіщо переживати про те, чого немає? Представники старшого покоління вважають, що тоді жили без закордону і зараз проживемо. Люди, які колись стояли в чергах, діляться на дві категорії: «ах, який жах, повернуться черзі» і «нічого-нічого, стояли і ще постоїмо».
Але зараз виходить, що друге - більше?
На словах - так. Але при цьому багато хто не вірять, що черги знову можуть з'явитися, а межі виявляться під замком. Більшість всерйоз не сприймають цю перспективу. Для них це поки просто розмови.
Але все-таки вони обговорюють такі перспективи.
Закордон в Росії завжди відігравала значну роль. Вся російська культура ще з часів Смутного часу побудована на тому, що «зарубіжжі» виступає в якості зразка для порівняння. Причому зовнішній орієнтир представлений відразу в двох іпостасях: щось бажане, до чого треба прагнути, і щось чуже, від чого краще триматися подалі. Як показують соцдослідження, зараз погляди не змінилися.
Подивіться хоча б на сприйняття санкцій. З одного боку, суспільство говорить, що «санкції - це погано», а з іншого - завжди знаходиться той, хто скаже, що «санкції допоможуть підняти виробництво». Залежно від ситуації людина займає то одну, то іншу сторону. Наприклад, санкції і відповідні санкції вважають що йдуть на користь економіці Росії майже 60 відсотків. Майже стільки ж заявляють, що поставилися б позитивно до ідеї бойкоту товарів зарубіжного виробництва. Кажуть, будемо заміщати імпорт.
Між тим ми пам'ятаємо, як в недавній час росіяни дружно демонстрували недовіру вітчизняному виробнику. Будь-яка техніка, предмети побуту вибиралися тільки іноземного виробництва. Верхній одяг - теж. Те, що ближче до тіла, натільна білизна хотіли з вітчизняних матеріалів. І продукти харчування бажали мати вітчизняні. Правда, нарікали, що вони низької якості. Але вважали, що в них менше «хімії». (Що, як правило, невірно).
Пізніше ми досліджували відношення до міжнародних брендам, які стали виготовлятися у нас. Ставлення до виробленим в Росії чи в пострадянських країнах напоям, сигаретам, автомобілям відомих міжнародних марок було негативне. Автомобілісти говорили, що віддадуть перевагу автентичні європейські машини зібраним в Росії або поруч з нею. Тому що «російський Іван напевно чогось не туди прикрутить». Тобто організувати за залізною кордоном виробництво, яке задовольняє нашим власним потребам, буде непросто. Доведеться не просто затягувати пояси, а й знижувати вимоги до якості.
Чи збільшується кількість людей, що прагнуть назавжди покинути батьківщину?
Соціолог Володимир Мукомель розповів про особливості нової російської еміграції
Зараз приблизно 20 відсотків росіян хотіли б працювати за кордоном і 15 відсотків - вчитися. Серед молоді таких і в тому, і в іншому випадку вже майже 47 відсотків. Кажуть, що бажали б жити за кордоном 9-10 відсотків усіх росіян і 30 відсотків молоді. Але це заяви, а реальні дії по підготовці до від'їзду вживають набагато менше людей.
Втім, треба гідно оцінити і такі словесні заяви, які явно не в дусі часу. Адже у дуже багатьох людей зараз інша потреба - всіма засобами демонструвати лояльність існуючої влади. І практично всьому, що ця влада робить або збирається робити. Так вони розуміють вимога часу. Особливість ситуації в тому, що зусиллями влади та при певній схильності самого соціуму виникла ситуація дуже високої мобілізації.
Мобілізації до чого?
В цьому-то і вся інтрига. Люди готові до виразів почуттів, але навряд чи до якихось дій, вчинків. Адже населення Росії, яке демонструє дуже високу підтримку Путіну на словах, реально в справах її висловлювати не може.
Тобто за словами про кримнаш нічого не коштує?
Росіяни не готові відмовлятися від кримнаш. Поки вже точно. Кількість людей, які вважають, що Крим слід повернути Україну, менше 15 відсотків. Багато хто дійсно повірили, що відбулося перетворення Росії знову на велику державу. Мовляв, забравши Крим, ми кинули виклик світовому співтовариству, вчинили всупереч західному думку, всупереч позиції США... У них є відчуття, що країна протистоїть цілому світу. Саме це в очах більшості робить Росію великою державою, а Путіна - сильним лідером, який не злякався. Але в той же час зараз стає більше тих, хто відчуває занепокоєність, що за все це доведеться платити.
Тим часом рейтинг Путіна не падає.
У росіян існує потреба в якоїсь консолідації. Рейтинг Путіна - це зовсім не показник оцінки його діяльності. Він показує те, що президент для більшості населення стає якимось символічним об'єднуючим центром. В умовах, коли навколо вороги, відбувається концентрація навколо цього центру. Метод формування суспільства навколо лідера при одночасному викритті ворогів внутрішніх і зовнішніх - дуже давній. І в нашій історії використовувався не один раз.
Ви сказали, що висока підтримка електорату, мобілізаційна готовність зараз владою практично не використовується. Чи може ця "активність" вилитися в соціальні протести? Ціни в магазинах ростуть, рубль дешевшає.
Зростання негативних настроїв поки не спостерігається. Хоча опитування у фокус-групах показують, що людей підспудно турбує нинішня ситуація. Майбутнє для багатьох виглядає туманним. Про реальність поки намагаються не думати. Але проблеми, які спровокували масові виступи в Москві на Болотній площі в 2011 році, нікуди не зникли. Вони просто відтіснені приливом ентузіазму, який викликали Олімпіада і дії Росії на Україну. Було б добре, якби зараз ми колективно задумалися над тим, як вирішити ці проблеми, а не над тим, як викликати новий приплив колективних емоцій.
Чи бояться росіяни, що влада перейде до масових репресій?
За даними на липень, в тій чи іншій мірі цього побоювалися близько половини росіян. А «свавілля влади, беззаконня» - ще більше: близько 60 відсотків. В окремих категоріях населення занепокоєння набагато вище. Там розуміють, що особливих перемог над ворогами зовнішніми зараз не одержиш. А щоб утримати народні почуття на цій небувалій висоті, якщо не вистачить мудрості спустити все на гальмах, займуться полюванням на ворогів внутрішніх, їх вже назвали всякими іменами.
Але люди розуміють, що таке полювання - останній засіб. Останнє ще й тому, що той, хто спробує ним скористатися, на першому колі тріумфує, але на другому сам потрапляє в цю воронку. У нашій історії так бувало завжди. Це закон, який не обійдеш.
