Телефонна розмова з передової:
- Ефімич, ти не забувай про армію розповідати. Ми їх стримуємо. Пам'ятай, ми! Разом з батальйонами. У нас тут стріляють. Кожен день. Іноді тихо. Іноді голосно. Але, що б ти зрозумів, вони нас сцут.
У них недавно одна батарея здетонувала. Сама. Ми навіть мимо не проходили. Батарея в говно і трупів штук 40 до Росії пішло. А перед цим разведрота російська пропала. Вийшла на завдання і пропала. Сама. І ми знову не проходили. І далі не будемо рухатися. А вони будуть дохнути. Самі. Хоча, як будуть? Їх тут офіційно ж нема? Нема! Значить це у них в Росії мор якийсь настав.
Ви тільки нас не здавайте. Сил у нас вистачає, хоча і за@ібались. Патронів більш ніж. Амуніція... Що держава не підметушилася, то волонтери намутіли. Так що все є. І командир у нас нормальний. Вистоїмо, якщо не здадуть нас.
А російські сцут. Зрозуміли, що не безсмертні. Це не казка, яку їм розповідали. Це життя.
- Міша, а які перспективи домовитися з тією стороною? Ну ти, як оцінюєш?
- С росіянами не домовишся. У них наказ. З виродками теж не домовишся. У них руки замазані і бабло смокчуть з Москви. А звичайні люди... Знаєш тут є і ті й інші. І за нас і ті, хто проти. Але втомилися всі. Миру хочуть усі. До кінця підуть або оморозки, або ті у кого наказ. Ось такі пироги.
Ми закінчили з ним розмову. Але закінчення війни на Донбасі поки не видно. І головний меседж, який нам потрібно усім зрозуміти, це те, що кінець війни залежить від того, хто віддає накази свої маріонеткам. Хазяїн у них один і він сидить в Кремлі. Це ворог України. Умовити його не вдасться. Він піде на це рішення тільки під тиск світової громадськості, санкцій і каравану трун в Росію. І якщо виключити хоч одну складову, то ефект може бути не досягнутий. Лише умовляннями диктатора який розбушувався НЕ втихомирити.
А Україні потрібен мир!
