Рахунок діток, постраждалих під час бойових дій на Донбасі, йде на сотні. Хоча його ніхто і не веде. Їм допомагають благодійники, медики та просто небайдужі прості люди. За них моляться і переживають. Історії цих дітей доводять до заціпеніння, змушуючи сприймати їх біль як свій. Маленькі Ваня і Максим з Пісок Донецькій області – теж відчайдушно борються за життя, толком ще не пізнав його. От тільки, що таке біль і страх, вони вже знають. Історією хлопчаків поділилася психолог-волонтер Гуманітарного штабу Маріанна Лапіна.
Будинок цієї сім'ї під Пісками зруйнований прямим попаданням снаряда. В той момент в будинку були бабуся, мама і троє дітей. Молодші, 3 і 6 років, були в тій кімнаті, куди прилетів снаряд, обвалився дах. Прямо на них. Просто важко уявити стан мами, яка прибігла на звук. Вона багато чого не пам'ятає. Тільки жах, коли побачила, що дітей немає, а тільки стіни і захаращена уламками підлога.
"Мама каже, що прибігли солдати і стали очищати завали. Побачили одну дитину, потім іншу. Каже, що вдячна дуже тому військовому медбратові, який надав першу допомогу бездиханним хлопчакам. Завдяки цьому вони залишилися живі", – розповідає Маріанна Лапіна, психолог Штабу, що працює з родиною.
Діти отримали важкі травми. У самого маленького Вані був проломлений череп. 6-річний Максим отримав закриту черепно-мозкову травму та контузію. Мама, бабуся і старший, 11-річний, Саша не постраждали – були в іншій кімнаті.
"Але не постраждали вони тільки фізично. Очі старшої дитини говорять про все. Біль. Нескінченний біль. Постраждалі хлопці поправляються. Молодшому зробили операцію. Видно як постраждав його череп. Але вмілі доктора змогли відновити його форму. Тепер він зростається потихеньку", – розповідає Маріанна.
Днями хлопчиків виписали. Сім'я залишається в Дніпропетровську, завдяки підтримці небайдужих людей. Не так давно у хлопців помер тато. Сім'ю погодилася дати притулок у себе в будинку знайома жінка. Виділивши їм кімнату, і нічого не вимагаючи натомість. Допомагають речами і предметами першої необхідності.
"Мама хлопчиків виснажена. Від постійного горя і стресу стає нервовою, розгубленою. Нічого не просить, просто живе і сподівається, що у дітей не буде серйозних ускладнень. У них у всіх глибока психологічна травма, – розповідає Маріанна. – Діти моторошно бояться феєрверків. Востаннє злякалися салюту так, що в лікарні їх не могли заспокоїти всім відділенням. Бояться звуку літаків, ховаються. Діти потребують серйозної допомоги та реабілітації. Мама – не в меншій мірі. Моє завдання як психолога – зробити все можливе, щоб допомогти їм повернутися до життя".
