Лютий став місяцем чергової перебудови відносин Росії із зовнішнім світом. У січні ще можна було міркувати в жанрі «Путінопятьвсехпереіграл» і повторювати, що держава, хотіли цього інші чи ні, стала ключовим учасником якоїсь світової коаліції проти ІД, а тому може вимагати для себе приз від західних гравців. В першу чергу - у вигляді скасування санкцій, введених в позаминулому році.
І раптом всі розклади блискавично змінилися. Пропаганда сьогодні просто-таки впивається, перераховуючи і викриваючи все нових і нових ворогів.
Та, що говорить голова МЗС Марія Захарова пояснює Пан Гі Муну, що він порушив належні генсеку ООН правила поведінки, заявивши, ніби російські авіаудари в Сирії стали причиною провалу женевських мирних переговорів.
Президентський прес-секретар Дмитро Пєсков наставляє Ангелу Меркель, радячи їй робити тільки відповідальні заяви і не міркувати «про нібито існуючі людські жертви в результаті авіаударів російських Повітряно-космічних сил».
Цілий хор агітаторів на всі лади повторює неперевірене і, ймовірно, сильно випереджає Події повідомлення CNN про якісь 150 тисячах бійців «ісламської коаліції» (Саудівська Аравія, Кувейт, Емірати, Марокко, Бахрейн, а згодом навіть і Малайзія з Індонезією), які нібито ось-ось «увійдуть до Сирії з півночі, з боку Туреччини». Втім, деяку правдоподібність цього надають терміново влаштовані переговори міністра закордонних справ Саудівської Аравії з американським держсекретарем, під час яких перший і справді загрожував ввести в бій спецназ, а другий заохочувально жестикулював.
Ну і, нарешті, Туреччина. Висловлювання Тайіпа Ердогана про Росію і Володимира Путіна, ще недавно дуже акуратні, стали зараз стилістично і змістовно не відрізнятись від висловлювань Путіна про Ердогана і Туреччини. Перспектива відкриття турками фронту в Сирії явно перестає бути абстрактною.
Причина таких разючих змін в тому, що на п'ятий місяць участі в цій війні російські сили (разом з іранцями, «Хезболлою» та військами Башара Асада) вперше домоглися реального успіху, взяли в кільце Алеппо і ведуть бої у самого турецького кордону.
Хоча в Москві, судячи з усього, і не передбачали додаткових міжнародних ускладнень, але інші учасники конфлікту відповіли на активізацію бойових дій стрімким об'єднанням проти Росії. Зрозуміло, новітня антиросійська коаліція існує поки тільки на словах. Але навіть і це вражає.
Путін знову зумів об'єднати проти себе безліч тих, хто один одного як мінімум недолюблює, а то і просто ненавидить.
Нагадаю, що минулого разу, в 2014-му, таке теж сталося не одномоментно. Хто міг тоді уявити, що Європейський союз - весь такий млявий, розсмиканий, боязкуватий і ласий на гроші - погодиться ввести реальні антиросійські санкції? На початковій стадії кризи там навіть і не думали про це. Перший, посткримскій, пакет санкцій був майже символічним. Щоб як слід струсити і згуртувати Європу і Америку проти Москви, знадобилося більш сильний засіб - проект ДНР-ЛНР, просування якого і породило влітку 2014 го другий списку санкцій пакет, вже досить серйозний.
Сирійська Операція Путіна, крім порятунку режиму Асада, мала на меті залучити західних і місцевих супротивників ІД в якісь єдині з Росією дії і відвернути увагу від того, що наші державники називають «зливом Новоросії». І тим самим дати європейцям зручну можливість зробити те, чого вони, як щиро вірять в Кремлі, чекають не дочекаються - скасувати якщо не перший, так хоча б другий пакет санкцій.
Однак все знову пішло не за планом. Порятунок Асада вступило в непримиренний конфлікт з іншими завданнями операції. Адже воно піддається реалізації тільки через новий раунд кривавої війни і лише в союзі з Іраном і «Хезболлою». Але Іран і «Хезболла» - люті вороги більшості регіональних гравців, а новий спалах близькосхідної війни, та ще й зі зростаючою участю ядерної держави, привела в сум'яття гравців світових.
Намічалася начебто консервація російсько-українського конфлікту разом з супутнім їй «зливом Новоросії» не встигли ще вступити в вирішальну фазу, а модні зовсім недавно міркування західних керівних осіб про близькість зняття санкцій вже змінилися роздратованими докорами і звинуваченнями на адресу Москви, різномасштабними військовими маневрами від Йорданії до Фінляндії і закликами спішно зміцнювати периметр НАТО.
«Ісламська коаліція» - поки щось абстрактне, але саудівці та їх союзники, можливо, і справді встигли вирішити свої завдання-мінімум на єменському фронті. А якщо так, то їх залучення в наземну операцію - офіційно проти ІД, але по факту Також проти Асада, а значить і тих, хто його рятує, - може стати реальністю.
За умови, звичайно, що цю операцію санкціонують і прикриють Сполучені Штати. Що аж ніяк не гарантовано, незважаючи на всю показну рішучість американських заяв. Президент Обама боїться міжнародних конфліктів і в міру сил намагається від них ухилятися. Але потік подій може так само захопити Білий дім за собою, як він уже захопив Кремль.
Тим більше, що міжнародна легітимність дій Росії в Сирії, мабуть, перестає бути очевидною і в очах керівництва ООН. А це серйозний козир для громадської думки західних країн.
Якщо участь Росії в сирійському війні, все більше нагадує наземну операцію, і справді зіткнеться з паралельною наземною операцією складається протиросійської коаліції, то нікому мало не здасться.
За логікою, зараз саме час шукати шляхи відступу, що дозволяють зберегти обличчя. Ось тільки звичні кремлівські інструменти для цього погано підходять. Адже Путін якраз і хотів за допомогою сирійської авантюри позбутися наслідків авантюри донбаської. Але повторення ходів призвело до того, що замість одного тупика зараз РФ впирається в два.
