Три різкі заяви про можливість розриву основоположних партнерських відносин із Заходом зробили останнім часом керівники Туреччини.
По-перше, Ердоган президент і міністр закордонних справ Чавушоглу пригрозили, що Туреччина відмовиться від угоди з ЄС по біженцям, якщо останній не позначить чітких термінів введення для турецьких громадян безвізового режиму відвідування Європи.
По-друге, Ердоган заявив, що США доведеться вибрати між відносинами з Туреччиною і своїм заступництвом Фетхуллаху Гюлена, який проживає в Америці, якого та відмовляється екстрадувати на батьківщину.
По-третє, міністр закордонних справ Чавушоглу сказав, що Туреччина "може подумати" про вихід з НАТО, якщо не буде отримувати від нього необхідної підтримки.
Таким чином, зараз ми спостерігаємо максимальне охолодження відносин Туреччини з Заходом за весь осяжний період їх історії. Причини зрозумілі - всі останні роки Захід намагався маніпулювати Туреччиною, смикати її, принижувати особисто Ердогана, і зрештою скинути його через своїх союзників гюленистов, не зупинившись перед загрозою розв'язування у 80-мільйонної країні громадянської війни.
В цьому контексті треба оцінювати і демонстративний візит Ердогана до Путіна, покликаний послати сигнал Заходу, що Туреччина може переорієнтуватися з Заходу на Схід. Питання в тому, який ефект дадуть всі ці дії.
Готова Туреччина створювати повноцінну і серйозну альтернативу Захід в області як оборони, так і економіки? Очевидно, що Росія, яка в економічному відношенні сама залежить від Заходу, а в політичному є опонентом Туреччини по ряду питань, такою альтернативою бути не може. Ісламський світ поки знаходиться в такому стані, що швидше сам чекає допомоги від Туреччини, ніж готовий їй стати реальною опорою.
З іншого боку, який сенс в такому союзі, який все одно не приносить користі, і при якому твій союзник намагається вибити тебе з сідла? Тому заяви Анкари на адресу Заходу зараз скоріше покликані внести визначеність у відносини сторін. Якщо Західу потрібна Туреччина в якості союзника, йому доведеться прийняти її такою, яка вона є і буде - "авторитарної" і "ісламістської", як це бачиться в США і ЄС. Якщо ж така Туреччина Заходу як партнер і союзник не потрібна, а інший вже, як дають зрозуміти в Анкарі, не буде, значить, краще розійтися в різні боки і не зв'язувати себе союзницькими зобов'язаннями.
Ризиковані такі дії та заяви з боку Ердогана? Безумовно, так як Туреччина сильно залежить від Заходу, перш за все, в економічному і технологічному відношеннях. З іншого боку, Захід поставив Ердогана в таке положення, коли втрачати йому вже нічого. І крім того, як тактик з політичним чуттям Ердоган бачить, що сам Захід не в тому становищі, щоб дресирувати його і очолювану ним країну: ЄС тріщить по швах, Великобританія вже з нього вийшла, Америка радикальним чином розколота, причому, хто б не переміг на майбутніх виборах, цей розкол буде тільки наростати.
А раз так, чому б йому не вести свою гру.
