Він чекав дівчину, чия душа йому подобалася, але чиє обличчя він ніколи не бачив – дівчину з трояндою.
Він зацікавився нею ще рік тому в бібліотеці Флориди. Його тоді заінтригувала одна книга, але не своїм змістом, а олівцевими помітками на полях. М'який почерк відображав вдумливу душу і проникливий розум. На книзі було вказано ім'я попереднього власника – міс Холліс Мейнел, передає Ukr.Media.
Знадобилося багато часу і зусиль, щоб знайти її адресу. Вона жила в Нью-Йорку. Він написав їй листа, представився і запропонував стати друзями по листуванню. А на наступний день його відправили на службу за кордон. Протягом року ці двоє впізнавали один одного через листи. Кожний новий лист був зернятком, падаючим в плодоносний ґрунт – їх серця. Початок роману був багатообіцяючим.
Бленчард просив дівчину прислати йому фото, але вона відмовилася. Вона написала, що якщо він дійсно серйозно до неї ставитися, то зовнішність не має значення. І ось йому прийшов час повертатися додому. Зустріч була запланована на 7 ранку на Центральному вокзалі Нью-Йорка. «Ви пізнаєте мене, — написала дівчина. – На лацкані мого піджака буде червона троянда».
І ось, в 7 ранку, він стояв на станції, чекаючи дівчину, чия душа йому подобалася, але чиє обличчя він ніколи не бачив. До нього назустріч йшла молода жінка зі стрункою, красивою фігурою. Її обличчя обрамляли довгі світлі локони, а очі були блакитними, як ніжні квіти. У своєму блідо-зеленому костюмі вона виглядала, як тільки що пробудилася весна. Він попрямував до неї, зовсім забувши подивитися, чи є у неї троянда.
Її губи торкнула легка провокаційна посмішка.
— Дай мені пройти, моряк! – сказала вона.
І тут чоловік побачив, що за нею стоїть та сама Холліс Мейнел. Жінці було близько 40, її сивіючі волосся ховалися під потертим капелюхом. Вона була повною, і її товсті ноги ледве поміщалися у взутті на низькому каблуці.
Дівчина в зеленому костюмі вже пішла. Він відчув, ніби розколюється на дві частини, таким сильним було бажання піти за дівчиною, але такими глибокими були його почуття до цієї жінки, яка стала йому дуже близькою людиною. Вона стояла, не рухаючись. Її бліде, кругле обличчя було ніжним і розумним, а очі тепло і лагідно мерехтіли.
Він не вагався. Його пальці стискали копію книги, завдяки якій і відбулося їхнє знайомство. Навіть якщо це була не любов, то це було щось дуже цінне, можливо, навіть краще, ніж романтичні почуття. Він розправив плечі, віддав честь і простягнув жінці книгу, хоча всередині його роздирало розчарування.
— Я лейтенант Джон Бленчард. А ви, мабуть, міс Холліс Мейнел? Я так радий, що ми, нарешті, зустрілися. Чи можу я запросити вас на вечерю?
Жінка усміхнулася.
— Я не знаю, про що ти, синку, — відповіла вона. – Молода дама в зеленому костюмі, яка тільки що пройшла повз, попросила мене приколоти до пальто цю троянду. І вона сказала, що якщо ви запросите мене на вечерю, то я повинна буду сказати вам, що вона чекає на вас в ресторані через дорогу...
