Школяр з Малайзії протягом карантину виконував роль Кевіна з фільму "Сам вдома".

Школяр з Малайзії на карантині втілив у життя сюжет фільму "Сам вдома", залишившись без родини у чужій країні. Батьки не забули про сина, їм довелося розлучитися з хлопчиком через його навчання. Однак, на відміну від проблем Кевіна Маккаллістера, головними ворогами цієї дитини стали не злодії-невдахи, а побутові проблеми, знайомі кожному дорослому, інформує Ukr.Media.

Ко Джі Сен, 14-річний школяр з Малайзії, який навчається у школі в Ішуні, Сінгапур, більше двох місяців живе зовсім на самоті. Весь цей час йому доводиться піклуватися про себе самостійно.

У середині березня у рідній країні Ко Джі Сена через пандемію коронавірусу розпочався карантин, і батьки хлопчика повинні були самоізолюватися у передмісті Джохор-Бару у Малайзії. Тоді у школяра були весняні канікули, і він проводив їх з родиною.

Дізнавшись про обмеження на в'їзд і виїзд з країни, пов'язані з пандемією коронавірусу, батьки Ко Джі Сена замислилися. З одного боку, вони боялися відправляти хлопчика до Сінгапура самого, а з іншого — не хотіли, щоб він переривав навчання у школі.

Вирішувати треба було швидко, адже обмеження на переїзд мали ось-ось почати діяти. Родина знайшла у собі сили розлучитися з сином, і хлопчика швидко відправили до Сінгапура. Батько школяра, Чун Мен, побоювався, що той не впорається з життям на самоті.

"Ми трохи нервували, ми не знали, чи зможе він це зробити. Протягом усього часу він залежав від моєї дружини. Якщо він не впорається, нам доведеться повертати його назад", — сказав чоловік.

Справа залишалася за малим — знайти синові житло у Сінгапурі. Чун Мен почав обдзвонювати усіх родичів і знайомих, а потім отримав щедру пропозицію від свого брата. Той саме мав квартиру в Ішуні, але тимчасово звільнив її, переїхавши до доньки, щоб допомагати їй з новонародженим немовлям.

Правда, самого хлопчика така перспектива спочатку не дуже порадувала.

"Спочатку я відмовлявся. Думав, що буду сам, буду розлучений зі своєю родиною. Але я також хвилювався, що якщо не поїду до Сінгапура, то не зможу відвідувати уроки", — розповів Ко Джі Сен.

Зібравши невелику сумку з одягом, 17 березня Ко вирушив до Сінгапура. Мамі хлопця розлучатися з сином було нелегко.

"Моя мати боялася, що вона не зможе побачити мене до кінця цього року."

А ось сам Ко поступово почав розуміти, які плюси є у його становища. Хлопчик уже почав передчувати свою незалежність і навіть вигадав, як нею скористатися.

Ніхто не гнав школяра спати, тому він проводив вечори за переглядом відео на YouTube і лягав спати після півночі. Казка закінчилася лише тоді, коли Ко зрозумів, що тепер йому доведеться самому про себе дбати.

Раніше пранням, приготуванням їжі і прибиранням займалася мама школяра, і вона ж планувала витрати, тому на Ко миттєво звалилися відразу усі її колишні обов'язки.

"Несподівано мені довелося стати дорослим. Мені потрібно було розпоряджатися грошима і займатися хатніми справами, купувати продукти і самостійно вибирати овочі. Тепер я більше ціную свою маму", — зізнався хлопчик.

А ось із приготуванням їжі у школяра зовсім нічого не виходило. Спочатку він не міг впоратися навіть з варінням заморожених дамплінгів та смаженням придбаних у магазині млинців.

За два місяці перебування на самоті кулінарні навички хлопчика покращилися — він навіть навчився готувати спагеті з томатним соусом.

Як справжній дорослий, Ко почав скаржитися на високі ціни у супермаркетах (у Сінгапурі через обмінний курс усе набагато дорожче, ніж у Малайзії). Школяр намагався купувати недорогу їжу і навіть вів бухгалтерську книгу витрат.

Хлопчик не думав, що карантин настільки затягнеться — коли він від'їжджав, він взяв лише тижневий запас одягу. Тому нове вбрання йому теж довелося купувати самостійно. Але школяр рідко ходив у обновках вулицями Сінгапура.

Боячись заразитися COVID-19, Ко виходив з домівки лише до магазину за продуктами. Також хлопчик відвідував заняття, але коли у травні знову настали канікули, він засумував. Школяр регулярно телефонує батькам, щоб повідомити їм, що він у безпеці, але йому не вистачає особистого контакту з близькими.

"Я почуваюся самотнім через відсутність підтримки і контакту з людьми. Я радий, що школа знову почнеться, так буде легше проводити час."

З вікна сінгапурської квартири, де живе ізольований від родини Ко, вдалині помітні дахи висоток Джохор-Бару, але від цього школяреві не легше.

"Цей краєвид змушує мене сумувати за моїми батьками. Іноді я просто дивився на Джохор-Бару, тому що мені не було з ким поговорити," — зізнався хлопчик.

Втім, батьки Ко впевнені, що, попри свою тугу, хлопчик добре долає усі негаразди.

"Я підбадьорював його і бачив, що він поступово пристосовується. Він навіть зміг сам собі приготувати сніданок. Він використав цю можливість, щоб стати дорослим і незалежним", — сказав Чун Мен.

Ко досі ще не може повернутися додому. З 2 червня його канікули закінчуються, і хлопчик знову буде ходити до школи. Але він вже встиг потоваришувати зі своїм сусідом, який іноді навіть балує дитину домашньою їжею, тож тепер підлітку буде вже не настільки самотньо.