Осел: Тварина з подвійним, а то й потрійним дном, і не кожне з цих "днин" вам сподобається

Чому саме за ослом закріпили посаду супутника-дурника Шрека? Його характер — повна протилежність реальному прототипу! Зі сторони осел і здається вухатим конем-недоростком, але насправді, це звір з подвійним, а то й потрійним дном, і не кожне з цих "днин" вам сподобається.

Коли близько 6000 років тому жителі долини Нілу приручили дикого африканського осла, вони точно не шукали "тупувату і слухняну" тварину. Їм потрібен був справжній позашляховик Стародавнього світу. І вони його отримали! Пращури наших ішаків були ідеально пристосовані до життя в кам'янистих пустелях: неймовірно витривалі, невибагливі до їжі та води, здатні долати величезні відстані під палючим сонцем. Саме за ці якості, а не за уявну покірність, їх і цінували. "Братик коня" настільки перевершив усі очікування, що його тріумфально вивезли з прерій Північної Африки і розселили по всій Передній Азії та Середземномор'ю.

Ситуація ускладнилася, коли люди тісніше подружилися з кіньми. Швидкі, граціозні, ідеальні для верхової їзди та військових дій, вони граючись скинули ослів з п'єдесталу всезагальної любові. Проте це не було повним витісненням. Скоріше, осел залишився "транспортом для бідних" і незамінним працівником там, де витончений кінь був просто безпорадним.

У довговухих був свій план Б. Вони міцно зайняли нішу експедиторів і "далекобійників" давнини, особливо в гірській та посушливій місцевості. І дані для цієї роботи у них були видатні.

Давайте розберемося з цифрами. Загальне правило для в'ючних тварин: вони можуть нести на спині вантаж, що дорівнює 20-25% їхньої власної ваги. Отже, середньостатистичний осел висотою 90-110 см і вагою 180-200 кг може комфортно нести 40-50 кг поклажі. Це вага кількох мішків зерна чи повного комплекту спорядження для мандрівника. А особливо великі породи, на кшталт велетенського пуату з його зростом до 150 см і вагою під 400 кг, здатні нести на хребті до 100-110 кг!

Важливо не плутати вагу, яку осел несе, з тією, яку він тягне у возі — тут цифри значно більші. Згодом коні позаздрили і на цю нішу — з'явилися породи важковозів. Але повністю замінити осликів на цьому поприщі їм так і не вдалося. Все завдяки унікальному набору "суперздібностей", кожна з яких виявилася палицею з двома кінцями.

Вбудований економ-режим: фіча чи баг? Травна система осла — це диво ефективності, створене для пустелі. Він може виживати на грубих, бідних кормах, як-от солома чи колючки, витягуючи з них максимум поживних речовин. Кінь на такій дієті швидко втратить сили.

Але в умовах помірного клімату з соковитою травою, як в Україні, ця суперсила перетворюється на прокляття. Звичайна українська пасовищна трава для осла — отрута, що веде до ожиріння та ламініту (пекельно болісного запалення копит).

Пустельна гідратація та вуха-радіатори. Осли п'ють значно менше води, можуть втратити до 30% рідини в організмі без шкоди для здоров'я, а потім швидко відновити баланс. А їхні величезні вуха з густою сіткою кровоносних судин ефективно розсіюють тепло. Це беззаперечні плюси для роботи у спеку.

"Впертість" як фатальний збій інстинктів. Знаменита осляча впертість — це не тупість і не глибокий аналіз ситуації, а жорстко прошитий інстинкт самозбереження. На відміну від коня, тварини-втікача, яка в паніці побіжить від небезпеки (іноді прямо в прірву), осел, мешканець скелястих місцевостей, реагує за принципом "замри і оціни". Це рефлекс, а не свідоме рішення. І в сучасному світі цей рефлекс часто стає фатальним. Якщо осел завмер посеред дороги перед вантажівкою або під час пожежі, цей ступор може коштувати йому життя. Вивести коня з небезпечної зони силою легше, ніж зрушити з місця осла, який "включив" свою еволюційну програму, абсолютно неадекватну новим умовам.

На жаль, змагатися у витривалості з вантажівками і тракторами — нереально. Коли технічний прогрес відібрав у копитних основну роботу, осли не вирішили "показати таланти", а просто стали заручниками своєї унікальної біології, яка знайшла маргінальне застосування у сучасному світі.

У розвинених країнах їм знайшли дві нові ніші, кожна з яких пов'язана з ризиками.

Ніша перша: копитний психотерапевт. Запущений у стадо ослик може покращити психологічний клімат. Його вроджений спокій діє на нервових коней, як заспокійливе. Однак важливо розуміти: не кожен осел — дзен-майстер. Некастровані самці бувають вкрай агресивними. А іноді осел-компаньйон починає так ревно "охороняти" своїх кінських друзів, що не підпускає до них навіть власника.

Ніша друга: сторожова тварина. Осли мають вроджену територіальність і природну ненависть до хижаків родини собачих (вовків, койотів). Це робить їх грізними захисниками для стад овець чи кіз. Почувши загрозу, осел здіймає оглушливий рев, а потім кидається в атаку, завдаючи ударів копитами та болючих укусів. Звучить чудово, але диявол криється у деталях:

1. Осел не розрізняє ворогів. Він ненавидить усіх псових. Для нього немає різниці між вовком і вашим дорогим пастушим собакою. Бордер-коллі чи вівчарка можуть бути забиті копитами "охоронця", який сприйняв їх за загрозу.

2. Герой-одинак. Осел ефективний проти поодинокого койота. Проти зграї вовків він сам перетвориться на жертву. Використовувати травоїдну тварину як "дешеву сигналізацію", свідомо підставляючи її під удар, — вельми сумнівний з етичної точки зору крок.

3. Супутні втрати. У запалі бою з ворогом осел не дивиться під ноги. Випадково він може покалічити ягнят чи козенят, яких мав би захищати.

Перевагою, яка є водночас і величезною відповідальністю, є термін життя осла. При належному догляді він може прожити 30-40, а іноді й 50 років! Це не бонус, а 30-річний контракт. Після завершення "кар'єри" доведеться ще 10-20 років доглядати за твариною-пенсіонером, вирішуючи проблеми з зубами, артритом та іншими віковими хворобами. Мотоблок дешевший, ефективніший і не потребує догляду після списання.

Не намагайтеся оцінювати осла за шкалою Шрека. Ніякої дратівливої балакучості, ніякої безглуздої дурості. Це складна особистість, яку не можна міряти кінськими чи собачими мірками. Осел — це не маленький кінь, це зовсім інший біологічний вид, еволюційний заручник своєї пустельної ніші.