Заєць-біляк: оманливо полохливий і по-справжньому небезпечний

В деякому царстві, в деякому господарстві народився звичайнісінький заєць-біляк. Як і в будь-якій заячій родині було у нього чимало братів і сестер, і нічим він від них не відрізнявся, адже мав ту саму рудувату шерсть, зрячі з самого народження оченята-намистинки та великі вушка. Цілими днями ховалися зайченята в кущах, очікуючи приходу матері. Вона забігала до них рідко, переважно раз на день, напоїть дітлахів жирним і густим молоком та й знову в ліс поскаче. Але одного разу нашому зайчику такий спосіб життя рішуче набрид, і намірився він прогулятися.

Вибравшись з-під кущика, куди мама своїх діток заховала, зайчик-малюк виявив себе в сутінковому лісі. Задивившись на дивний новий світ, малеча й не помітила, як за спиною опинилася Лисиця.

Привіт, мовила вона, я лисичка-сестричка, друг усіх зайців! Відведи мене до своїх братів і сестер, і я принесу вам багато-багато солодкої конюшини.

Наш герой був непосидою, але не дурником. Звичайно ж він знав, що крутійка хитрувала. Як вовки, песці, сови та безліч інших звірів, вона бажала лише з'їсти більше маленьких зайченят. З усіх лап дав наш друг драпака, благо бігати зайченята вміють з перших днів життя.

Чи то диво, чи свавілля автора, та зумів-таки зайчик втекти від іклів хитрої хижачки. Але спогади про погоню розбурхували його розум сильніше за будь-які трилери. Зайчисько твердо вирішив, що він обов'язково стане сильним! У пошуках того, хто допоможе йому, наш герой оббіг весь ареал, від Ірландії до Китаю.

Багато чому навчився зайченя за час мандрів. Недосвідчений юнак перетворився на змужнілого самця. І нехай сильнішим за лева й тигра наш герой не став, але зіткнутися з ним наважувався тепер не кожен хижак. Дізнався біляк, що гострі кігті та зуби, якими зриває він кору з дерев, можуть послужити йому зброєю. Потужними ударами задніх лап з легкістю полосує він недбалим м'ясоїдам фізіономії. Ненароком заєць і вбити може, адже занесе в ранку заразу, а далі сепсис, який гарантує перманентний нокаут.

Такого зайчика чіпати собі дорожче стало, тому недруги почали полювати на нього нишком. Але і тут обійшов біляк ворогів своїх. Вухами-локаторами вертить він на всі 180 градусів, тому чує біляк неприятелів за версту. Ну а коли засіче, так втече від тебе на швидкості в 60 кілометрів на годину, тому не наздоженеш. А потім шукай вітра в полі, адже слід свій косий заплутає так, що шукай вітра в полі.

Ну а щоб форму тримати й спуску хижакам не давати, однієї трави замало буде. Тому активно біляк поїдає солі, опалі оленячі роги й навіть падло! Робить він це не від кровожерливості своєї, а виключно від нестачі вітамінів і мінеральних солей.

Заєць-біляк обзавівся аж двома шубами й змінює їх кожен сезон. Одна сіро-руда йому потрібна на літо, а інша сніжно-біла знадобиться на зиму. Не змогли пройти повз такого видного чоловіка й дівчата. Декілька разів на рік друг наш знаходив собі нову кохану. Часом за лапку й серце прекрасних дам доводилося битися і з іншими самцями, але з кожної сутички наш герой виходив переможцем.

Тільки ось сімейний побут його слабо цікавив. Після ночі кохання герой цієї повісті покидав і свою мадам, і всіх дітей своїх. Благо, що допомога татка їм і не надто потрібна, адже зайченята стають повністю самостійними та перестають потребувати молока вже через три-чотири тижні після народження.

Прожив наш друг довге й насичене життя, років сім чи вісім, хоча більшість його родичів у дикій природі не дотягує і до п'яти. Чи знайшов він те, заради чого мандрував? Я сподіваюся, що так, але напевно ми цього, на жаль, вже не дізнаємося.