На цвяхах лежу, на склі сплю - Петро Велінець

Мало хто вірив, що Петро Велінець після жахливого ДТП зуміє ходити. Ще б пак, майже всі кістки були переламані, тривалий час лежав у лікарні на витяжках. Коли юнака виписували додому, не міг навіть повзати.

Тепер - без вагань лягає спиною на цвяхи, гострим мечем розрубує на своєму животі банани, босоніж ходить по розпеченому вугіллі та битому склі, пише ЗМІ. У чому секрет його зцілення?

- У дитинстві, -- згадує Петро, -- я потрапив під колеса автомобіля. Важкі травми хребта, голови, внутрішніх органів, численні переломи на руках і ногах... Розірвану селезінку, яка кровоточила, лікарі оперативно видалили. А потім мене складали частинами. Ніхто не гарантував, що виживу. Я ж, як бачите, живий - всупереч усьому.

Потім казали, що буду інвалідом -- пожиттєво. Мовляв, після таких травм відновитися неможливо. Я слухав ті страшні прогнози мовчки, а думав і мріяв про своє: дуже хотів бути таким, як Ван Дам чи Джекі Чан. Дитячі мрії та фантазії захоплювали й підтримували психологічно. Я лягав із ними спати та прокидався.

Вдома та на вулиці найчастіше мною опікувався старший брат. Одного дня він потайки від батьків сказав рішуче, мовляв, усе, досить байдикувати, треба гартувати тіло.

- І з чого ви почали?- З відтискання від підлоги. У тому стані я більше нічого не міг робити. Навіть качати черевний прес. Отож, брат поклав мене на підлогу. Підбадьорює, мовляв, пробуй, інакше м'язи зовсім атрофуються. А я лежу й думаю, чи, бува, не знепритомнію від болю? Чи не стане гірше? Опісля згадав Ван Дама. То був для мене і допінг, і стимул. Вправу таки виконав - ледве-ледве. Що мене вразило найбільше? Відчув біль не в кістках, а у м'язах. Приємний біль. Відтоді почав тренуватися. То був важкий і тривалий процес.

Якось до нас приїхав чоловік сестри. Подивився на мене, та й каже: “Якщо відтиснешся від підлоги 100 разів, дам 1000 гривень”. Думаєте, я відмовився? Ні. Коли закінчив вправу, швагер був шокований, але слова свого дотримав. Так у дев'ятому класі я встановив свій перший рекорд, який згодом став рекордом школи.

- І відтискання від підлоги допомогло вам відновитися?- Завдяки регулярному відтисканню я зміцнив м'язи плечового пояса, а відтак і хребта -- верхньої частини. Почав займатися з гантелями. Руки мої поволі наливалися силою, натомість ноги ледве тримали. Допоміг знайомий студент, який захоплювався бодібілдингом

- розробив комплекс вправ для черевного преса. Я вже ні секунди не вагався -- почав виконувати.

Не пропускав жодного тренування. Ось так зміцнив м'язевий корсет і, даруйте, забув про свої болячки. Я не міг зупинитися на досягнутому -- мені хотілося більшого. Записався до секції бойового гопака, оволодів мистецтвом козацьких єдиноборств, став тренером з рукопашного бою. Мене почали запрошувати на міжнародні фестивалі.

- Більшість ваших трюків, які виконуєте перед глядачами, досить екстремальні. А який із них найскладніший?- Розрубування бананів, капустини, кабачка чи дині на животі. Чим? Cправжнім бойовим мечем, загостреним з обох боків. Все це робимо так. Лягаю спиною на бите скло, кладу собі на живіт плоди чи овочі. Хтось із моїх вихованців розмахується мечем і б'є по них з усієї сили. Іноді запитують, мовляв, чи може він розрубати мене навпіл? Так, може, але... Я оволодів системою козаків-характерників, яка називається “залізна сорочка”. Тобто під час удару максимально розслабляюсь і тіло ніби облягає гостре лезо. Ні рани, ні порізів - залишається лише червоний слід. От і все.

-- За що вас удостоїли звання найкращий козак-характерник?-- За один з трюків -- ходіння по розпеченому вугіллі босоніж. За мною без вагань тоді пішло аж 500 чоловік, а дехто долав ту дистанцію тричі. Я ж на завершення ще й станцював на вугіллі гопака.

За роки роботи над собою майже досконало вивчив особливості тілобудови людини. Тепер, якщо, бува, доводиться захищатися від знахабнілих молодиків, ніколи не б'ю зі силою. Натомість пальцем різко натискаю на одну з больових точок. Цього цілком вистачає, щоб охолодити запал агресії.