22 квітня – мученика Євпсихія Каппадокійського. Преподобномученика Вадима, архімандрита

Під час царювання Юліана Відступника (361-363) святий Євпсихій узяв християнський шлюб.

У Кесарії тоді був зведений язичницький храм богині Фортуни, дуже шанованої Юліаном відступником. У той час, як йшло шлюбне торжество Євпсихія, язичники влаштували жертвопринесення своїй богині.

Святий Євпсихій запалав ревнощами у Господі, зібрав народ і зруйнував язичницький храм. Він знав, що це неминуче потягне за собою покару. Святий роздав увесь свій маєток убогим і приготувався прийняти мученицький подвиг.

Розлючений імператор Юліан обрушив свій гнів не тільки на святого Євпсихія, а й на все населення міста. Одних громадян він стратив, більш поважних відправив у вигнання; християнське духовенство було взято на військову службу, а у церков відібрано майно. Місто було позбавлене назви Кесарія (тобто, царствена) і перетворена в просте село з попередньою назвою Маза, а жителі обкладені великою даниною. Імператор погрожував зовсім знищити місто, якщо його мешканці, замість знищеного, не збудують новий язичницький храм.

Святого Євпсихія Юліан велів будь-якими муками примусити принести жертву ідолам. Протягом багатьох днів святого страждальця катували на шибениці, а також рвали залізними кігтями. Але віра його була тверда, і суддя віддав наказ обезголовити мученика († 362). У той час Юліан, вирушаючи в похід на персів, проходив через Каппадокію і наблизився до Кесарії. Місту загрожувала небезпека, бо імператор мав намір розорити його дощенту. Тоді архієпископ міста, святитель Василій Великий († 379), віддаючи Юліану честь як володареві, вийшов йому назустріч і підніс три ячмінних хліби, якими харчувався сам. Імператор велів зброєносцям узяти хліб, а святителю Василію дати жменю сіна зі словами: «Ти дав нам ячмінь, їжу для худоби, отримай же від нас сіно». Святитель відповів: «Ми, царю, принесли тобі те, чим самі харчуємося, ти ж дав нам їжу для худоби; ти насміхаєшся над нами, бо не можеш владою своєї перетворити сіно в хліб – нормальну їжу людську». Юліан гнівно відповів: «Знай, що цим сіном я буду годувати тебе, коли повернуся сюди з Персії. Я розіб'ю це місто дощенту і місце його зорю плугом і перетворю в поле. Бо мені відомо, що це за твоєю порадою народ осмілився розорити зображення і храм Фортуни».

Після цього імператор продовжив шлях, але незабаром загинув під час походу на персів. У 363 році він був убитий святим великомучеником Меркурієм. Після його загибелі християни міста Кесарії спорудили прекрасну церкву над труною святого Євпсихія і від його мощей отримували допомогу і зцілення.

Святий преподобномученик Вадим, архімандрит, народився в IV столітті у персидському місті Віфлапаті, походив із багатої і знатної родини. В молоді роки він був просвічений християнським ученням. Святий роздав частину маєтку і пішов у пустелю, де на свої кошти заснував монастир. Для усамітненої молитви він йшов на гору і одного разу удостоївся бачити Славу Божу. У той час перський цар Сапор (310-381) почав переслідувати християн. Святого Вадима взяли разом з сімома учнями і щодня катували в темниці, домагаючись, щоб вони відреклися від Христа і поклонилися сонцю і вогню. Але преподобний Вадим і його учні твердо трималися християнської віри. Чотири місяці пробули сповідники в тюрмі. Весь цей час святий Вадим був духовним вождем і опорою для християн, які жили в Персії.

Один з наближених царя Сапора, Нірсан, який сповідував християнство і навіть раніше вже був ув'язнений за це, не витримав випробування і відрікся від Христа. Він обіцяв виконати будь-яке слово царя. Сапор зажадав від Нірсана, щоб він власноручно відсік голову святому Вадиму. За це він обіцяв йому прощення і нагороду. Нірсан не зміг побороти в собі страху нових мук і погодився ступити на зрадницький шлях Іуди. Коли до нього привели святого Вадима, він узяв меч і попрямував до нього, але, викритий совістю, Нірсан раптом затремтів і, начебто, скам'янів. Святий Вадим сказав йому: «Невже твоя злість, Нірсане, дійшла до того, що ти не тільки від Бога відрікся, але і рабів Його починаєш вбивати? Горе тобі, окаянний, що будеш робити в той день, коли станеш на Страшному суді дати відповідь Богу ?! Я з радістю помру в муках за Христа, але не хотів би прийняти смерть від твоєї руки». У нападі гніву, Нірсан ударив мечем. Але руки його тремтіли, і він не зміг відразу відсікти голову святому, так що вогнепоклонники стали називати його боягузом. Преподобномученик Вадим стояв нерухомо, переносячи страшні удари, поки вбивці не вдалося нарешті відрубати йому голову († 376). Відплата за зречення не забарилася спіткати нещасного: терзаючись від мук совісті, він наклав на себе руки, сам кинувшись на меч. Після смерті царя Сапора 7 учнів преподобномученика Вадима вийшли з темниці і проповідували аж до своєї кончини слово Христової істини.