Як багато тих, з ким можна лягти в ліжко..

 

Як багато тих, з ким можна лягти в ліжко,, 

Як мало тих, з ким хочеться прокинутися...

І вранці, розлучаючись, посміхнутися,

І помахати рукою, і посміхнутися,

І цілий день, хвилюючись, чекати звісток.

Як багато тих, з ким можна просто жити,

Пити вранці каву, говорити і сперечатися...

З ким можна їздити відпочивати на море,

І, як годиться – і в радості, і в горі

Бути поруч... Але при цьому не любити...

Як мало тих, з ким хочеться мріяти!

Дивитися, як хмари рояться в небі,

Писати слова любові на перший сніг,

І думати лише про цю людину...

І щастя більшого не знати і не бажати.

Як мало тих, з ким можна помовчати,

Хто розуміє з півслова, з півпогляду,

Кому не шкода рік за роком віддавати,

І за кого ти зможеш, як нагороду,

Будь-який біль, будь-яку кару прийняти...

Ось так і в'ється ця тяганина –

Легко зустрічаються, без болю розлучаються...

Все тому, що багато тих,

з ким можна лягти в ліжко.

Все тому, що мало тих, з ким хочеться прокинутися!

Як багато тих, з ким можна лягти в ліжко...

Як мало тих, з ким хочеться прокинутися.

І життя плете нас ,ніби веремія,

Зсуваючи нас, як при гаданье блюдце.

Ми кидаємось – робота, побут, справи.

Хто хоче чути, все ж повинен слухати.

А на бігу помітиш лише тіла,

Зупиніться, щоб побачити душу.

Ми обираємо серцем, розумом,

Часом боїмося на посмішку посміхнутися

Але душу відкриваєш лише тому,

З яким і захочеться прокинутися...