Унікальні традиції та правила чаювання у різних народів

Чай відкрили в Китаї в 2737 р. до н. е.., коли у воду китайського імператора Шень-Нун впали листя чайного дерева, під яким він відпочивав. З тих пір чай популярний у всьому світі. І в кожній країні свій улюблений сорт і спосіб і традиції заварювання, інформує Ukr.Media.

Марокко

Суміш м'яти, листя зеленого чаю і щедрої порції цукру, яка стала відома, як чай туарегів (або магрибський м'ятний чай), вельми поширена в цій північноафриканській країні. Чай розливається у високі прозорі склянки три рази тонкою цівкою, так, щоб вона утворювала рясну піну. Кожен раз смак трохи відрізняється. Як свідчить мароканська приказка: «Перший стакан чаю ніжний, як життя, другий так само міцний, як любов, а третій гіркий, як смерть». Відмова від будь-якої з трьох порцій вважається образою.

Тибет

Тим, хто сперечається, чи можна додавати в чай молоко або лимон, варто спробувати чай з солоним маслом. Бо ча - традиційний тибетський чай робиться шляхом кип'ятіння пресованної цеглинки чорного чаю Pemagul. Також в чай додається молоко, сіль і масло яків. Ця суміш при кип'ятінні постійно перемішується або навіть збивається, в підсумку досягаючи консистенції супу.

Індія

Індія - один з найбільших в світі виробників і споживачів чаю, незважаючи на те, що пити чай в Індії почали тільки в середині 19 століття під впливом англійських колонізаторів. Найзнаменитішим рецептом місцевого чаю вважається масала - чорний чай, в який додають прянощі, такі як кориця, мускатний горіх, імбир, гвоздика, кардамон і перець. Хоча в кожному регіоні Індії є свій рецепт, цей пряний чай є невід'ємним повсякденним елементом життя в країні і продається майже на кожній вулиці.

Аргентина

В південноамериканській країні повсюдно популярний трав'яний чай мате, який місцеві жителі називають «напоєм богів». Подають настій падуба парагвайського, більш відомого, як мате, в маленьких горщиках або сушених гарбузах «калебаса». Потрібно пити через соломинку «бомбилья», причому не можна ні дякувати за чай, ні перемішувати його соломинкою - це вважається образою. Традиційно мате подається без цукру.

Китай

Традиційна китайська чайна церемонія гунфу-ча - неймовірно кропіткий процес. У цьому ритуалі необхідні маленький чайник з ісинської глини, миска, фільтри, щипці, кухонні рушники, ситечко для заварки і «чашка для запахів», яка використовується виключно для того, щоб вдихати аромат дуже сильного і гіркого напою, але не пити його. Хороші улунські чаї заварюються від 5 до 10 разів.

Таїланд

Коли китайська громадянська війна наближалася до кінця 1949 році, до Таїланду хлинула хвиля біженців, які привезли з собою елементи своєї китайської культури, у тому числі традиції чаювання. Але тайська культура чаювання стала унікальною завдяки янтарному ча йєн - суміші цейлонського або ассаммкого чаю з цукром, згущеним молоком і спеціями (анісом, індійськими фініками і квітами апельсина). Подається ча йєн з льодом у високій склянці.

Тайвань

Тайванський Bubble tea (чай з бульбашками) являє собою холодний чай (чорний, зелений жасминовий або улун) з сухим молоком і цукровим сиропом. Знамениті бульбашки, завдяки яким він отримав свою назву, - це невеликі кульки тапіоки, які втягують через трубочку разом з чаєм.

Японія

Як і Китай, ця острівна держава також має досить деталізовані чайні церемонії (тя но ю, тядо або оча). Рухи чайного майстра під час церемонії нагадують ретельно зрежисовану хореографію. Ці обряди включають в себе все: від підготовки вдома перед запрошенням гостей і приведення в порядок чайних пристосувань до самої церемонії, за правилами якої можна писати цілі книги. Деталі змінюються залежно від часу доби і пори року, але в основному подають зелений гіркий чай з цукерками.

Пакистан

Чай є поширеним напоєм і в Пакистані, яким незмінно пригощають всіх гостей. Елемент кашмірської культури - рожевий солонуватий нун чай - спеціальна суміш, яка включає в себе чорний чай, фісташки, мигдаль, сіль, молоко і спеції (кардамон, корицю і аніс). Рожевий колір досягається шляхом додавання соди.

Великобританія

Чай з'явився в Англії в 17-му столітті, але знакові британські традиції післяобіднього чаю складалися майже 200 років. У 1840 році Анна, сьома герцогиня Бедфорд, замовляла своїй прислузі невеликий перекус приблизно о 4 дня, який складався з чаю, а також тістечок або невеликих бутербродів. Її приклад надихнув вище суспільство, а потім ця традиція поширилася по всій країні. Сьогодні чай є основним елементом повсякденного життя Великобританії.