Як без особливих клопотів обробити грядки наприкінці сезону

Перед вами розповідь жінки, яка багато років вела город і поділилася з нами своїми спостереженнями. Ми подаємо її слова від першої особи, а наші коментарі вставляємо у вигляді невеликих приміток.

Багато років я намагалася обробляти грядки, як мати: скопувала двічі на рік, причому восени під перекопування додавала пісок, компост і гній.

Традиційне глибоке перекопування ґрунту двічі на рік, хоча і було поширеним, зараз все частіше критикується. Воно порушує природну структуру ґрунту, руйнує капіляри, що відповідають за рух води, і знищує мережі грибів та мікроорганізмів, що відіграють ключову роль у живленні рослин. Сучасні підходи, такі як мінімальна або безвідвальна обробка ґрунту, спрямовані на збереження природної структури ґрунту та його мікробіоти.

Але з часом дотримуватися маминої технології ставало все важче. Головним чином через дефіцит гною: міських будинків у нашій області стає все більше, а корів та іншої домашньої худоби — все менше!

До того ж перекопати весь город за один раз ніяк не виходить. Грядки звільняються в різний час. Поки дочекаєшся повного збору врожаю, оголені ділянки безладно заростають бур'янами, які вимагають додаткового прополювання. Коли все нарешті готово, починаються холоди або затяжні дощі — і я переїжджаю до міста. В результаті половина грядок йшла в зиму взагалі без перекопування.

Але одного разу я подумала: а може, не варто чіплятися за правила, які були придумані зовсім за іншого укладу життя? Колись велику сільську родину моєї мами раціональніше було "поставити під лопати" на кілька днів наприкінці сезону, а гній від своїх корів не знали, куди складати. А тепер все зовсім не так!

Загалом, стала я робити по-іншому. Жодних спеціальних днів для осінньої обробки ґрунту. Займаюся кожною грядкою одразу після звільнення — перекопую з пісочком і густо засіваю її білою гірчицею.

Додавання піску є корисним лише для важких глинистих ґрунтів, щоб покращити їхню структуру та дренаж. Якщо ґрунт вже легкий, піщаний або супіщаний, додавання піску може призвести до ще більшого розведення поживних речовин та погіршення вологоутримуючих властивостей.

Скоро замість сумної голої землі виходить ніжний зелений килимок — і жодних бур'янів! Коли гірчиця вкривається квіточками, скопую ще раз так, щоб трава опинилася під грудками (їх не розбиваю).

Більш сучасною та щадною практикою для сидератів є або неглибоке заорювання (наприклад, плоскорізом, щоб лише злегка загорнути зелену масу), або зрізання сидерату біля кореня та залишення його на поверхні як мульчу, або просто залишати рослини на зиму, щоб вони розкладалися природним шляхом, захищаючи ґрунт.

Новий підхід мені подобається. По-перше, на нелегку роботу з лопатою (мені 70 років) відводиться набагато більше часу: її можна зробити маленькими порціями. По-друге, город до самого мого від'їзду виглядає доглянутим. Ну і зелень гірчиці, що потрапила в землю, частково компенсує відсутність гною. Принаймні ґрунт виглядає непогано і врожаї радують!

Це підсумок успішного переходу до нового, більш сталого методу. Гірчиця та інші сидерати дійсно є відмінними "будівельниками" родючості ґрунту. Постійне використання сидератів (і чергування їхніх видів — наприклад, гірчиця, фацелія, люпин, віка) з часом може повністю замінити потребу в гної та значно покращити здоров'я ґрунту, що неминуче призведе до стабільно високих та якісних врожаїв.