Волонтери переводять медслужбу армії на стандарти НАТО

29-річного аспіранта Дніпропетровського інституту гастроентерології Олександра Зеленюка закликали на військові навчання у березні 2014-го. У травні молодий хірург вже оперував поранених українських солдатів під Слов'янськом.

Операції проходили в старенькому ГАЗ-66, переробленому під автоперевязочну. Лікар не раз потрапляв під обстріл, був контужений. Але найстрашнішим він вважає не обстріли і не контузію, а нескінченний потік поранених у відсутність елементарних медикаментів.

- Після перших 50 поранених у нас закінчилися антибіотики і перев'язувальний матеріал, - згадує він. - На всі запити отримував стандартну відповідь: вас почув, доповім начальству.

Протягом місяця він так нічого і не отримав від начальства. Ліки, перев'язувальні матеріали та хірургічні інструменти привозили волонтери.

Одного разу у Зеленюка закінчилися навіть бланки, на яких лікарі пишуть анамнез. Від цих записів залежить подальше лікування бійця в госпіталі. Тоді свій блокнот йому віддала волонтер Таня Ричкова, яка не раз опинялася в потрібний час у потрібному місці.

Ще одне випробування тих днів - неможливість евакуації трехсотих (так на фронті називають поранених).

- Викликати машину було неможливо. Доводилося чекати проходящу колону. Я з автоматом вибігав на дорогу, щоб зупинити її. Уявіть: бійця, яким ми зробили переливання крові прямо в перев'язочній, вважайте, на полі бою, не могли евакуювати три доби. Його доставили, - Олександр спотикається на слові, - вірніше, принесли до нас з тиском 40 на 0.

У серпні українські десантники потрапили в котел під Шахтарськом. 19 убитих, 38 поранених. Всього один раз за тиждень до них в оточення зміг прорватися на швидкій волонтер Ілля Лисенко, забрав сімох постраждалих. Зеленюку доводилося працювати і лікарем і фельдшером, та санітаром - він буквально витягав солдатів з-під куль.

Самий складний діагноз, який поставив Зеленюк на передовій, це діагноз медичній службі в зоні АТО:

- Вся система медслужби застаріла. Вона ґрунтується на досвіді Другої світової війни і бойових дій в Афганістані. Але там була позиційна війна, з чіткою лінією фронту. А зараз лінія фронту розмита, котли.

Лікування вже призначено.

Аптечка за стандартом НАТО

Голова правління громадського об'єднання "Патріот" Анна Майборода крутить в руках натовську аптечку. Ганна разом з колегою Олесею Фаворською і інструктором з тактичної медицини роздали сотні таких наборів нашим бійцям.

Ми розмовляємо пізно ввечері в офісі ГО "Патріот". Знайомимося. Ганна - медик за освітою. У неї свій парфумерний бізнес, який вона закинула вісім місяців тому, і тепер займається волонтерством.

Олеся Фаворська - директор клініки естетичної медицини. Після шести вечора у неї друга зміна - волонтерська.

- Аптечка - одне життя солдата, - каже Ганна. - Те, що ми побачили в аптечці комбата і замкомбата, - просто печаль. Джгут - підробка. Він розвалився. І це у військових, які постійно виконують завдання на передовій! - голос Ганни майже тремтить.

- Аптечка - одне життя солдата, - повторює вона. - Ціна питання - сто доларів.

Експерти НАТО підрахували: у 60% випадків бійці вмирають від крововтрати, у 30% - від поранення в грудну клітку і в 10% - від блокування дихальних шляхів. Натовська аптечка це враховує.

Як стверджують медики, ця статистика актуальна і для України. Винаходити велосипед не треба. Проте ні в українських військових, ні у волонтерів на початку АТО не було досвіду, і тому винаходити велосипед все-таки довелося.

- У травні ми розвозили солдатів на передовій кровоспинні Celox і Гемостоп в порошках, - пригадує Олеся. - Окремо возили пов'язки, окремо бандаж. Тільки потім до нас дійшло, що бійцеві потрібно дати аптечку. Коли я вперше тримала її в руках, у мене була одна думка: ось воно.

Олександра Зеленюка закликали на військові навчання у березні 2014-го. У травні молодий хірург вже оперував поранених під Слов'янськом.

Олеся бере в руки подсумок і починає показувати мені його вміст: джгут CAT, гемостатик, бандаж, назофарингеальна трубка, допомагає відновити дихання, ножиці, скотч, бинт, рукавички, маркер.

- Ми вважаємо, що із-за складнощів з евакуацією в аптечці має бути знеболювальне налбуфин або буторфанол, - коментує Ганна.

- Не кажи "ми", - Олеся перериває подругу. - Я, наприклад, не згодна. Мені здається, знеболююче має бути у штатного медика або парамедика, санітара, фельдшера. А ось в спецгрупах, які йдуть в автономку, налбуфин потрібно видавати кожному. І, можливо, ще таблетки для знезараження води. Про проблеми з водою в зоні АТО ми всі пам'ятаємо.

Вміст аптечки довго було темою для суперечок у волонтерському середовищі. І "збирали" її досі по-різному. Дана Ярова, яка представляє благодійний фонд "Врятуємо життя разом", не готова повністю копіювати натовський досвід.

- Стандарти НАТО - це чудово, - каже вона. - Але тоді треба їх впроваджувати повністю, а не частинами. Зробити так, щоб, приміром, медборт прилітав за пораненим протягом двох годин. Але поки цього немає, доводиться пристосовуватися до реалій.

Тому в її аптечці є і знеболюючі, і таблетки для знезараження води.

Крапку в дискусії волонтери змогли поставити лише в грудні 2014 року - підхід Ярової переміг.

За оцінками волонтерів, аптечки натовського зразка отримали близько 20 тис. військових. Але необхідно створювати резерв. Нова хвиля мобілізації - нові потреби.

Більш того, бійців ще треба вчити користуватися цими наборами. Дана Ярова переконана в тому, що вміння надавати першу допомогу собі і тому хлопцеві могло б істотно зменшити число загиблих і що стали інвалідами на фронті. І волонтери навчають солдатів. Тепер на черзі-створення бази інструкторів і єдиних стандартів проведення тренінгів.

Солдатів навчають медицині

Олександр Лінчевський - торакальний хірург, працює у відділенні політравми київської лікарні №17. Ще в квітні він попросився в одну з райлікарень зони АТО, куди почали надходити перші поранені. Потім Лінчевський став інструктором з тактичної медицини. Ми розмовляємо з ним про війну в затишному італійському ресторанчику в центрі Києва.

- Чому махнули рукою на прифронтові лікарні?

- Робота з бійцями важливіше. Першим, хто зуміє підійти до пораненого, буде таким же солдатом. Саме йому потрібно дати знання, які можуть врятувати життя і здоров'я його товаришів по службі.

За статистикою Міноборони, в ході АТО загинуло близько тисячі українських військових. За словами Лінчевського, кожного п'ятого-шостого можна було врятувати, якби бійці вміли надавати невідкладну домедичну допомогу:

- Уявіть собі двісті мужиків на вулиці. Це дві Небесні сотні.

Майдан в хвилині ходьби, і картинка виходить особливо яскравою.

Найбільша проблема - відсутність чітко прописаних етапів евакуації поранених.

Американці ще в 1996 році прийшли до висновку, що 90% бійців в ході військових конфліктів вмирали до зустрічі з лікарем. Тепер за стандартами НАТО кожен боєць зобов'язаний вміти надавати елементарну домедичну допомогу на полі бою.

Крім того, у кожному підрозділі є декілька солдатів-парамедиків, які знають про надання медичної допомоги більше за інших і здатні допомогти пораненому протриматися до евакуації. З таким підходом американці досягли найнижчої смертності в історії - на 100 поранених 9 загиблих.

Тренінги, які проводить Лінчевський, тривають мінімум 8 годин. Під час навчання солдати на полігоні під вогнем відпрацьовують алгоритми дій при пораненнях.

- Ми починаємо розмову з простої історії. На відділення з 8-10 осіб за статутом покладений стрілець-санітар. Їх відправляють на бойове завдання. Стрілець-санітар - замикаючий. Кого-то з ланцюжка поранило. Поки під вогнем до нього доповзає санітар, солдат вмирає. Дослухавши вступ, солдати зазвичай кажуть: "З цього моменту детальніше".

Олександр Лінчевський пройшов тренінг з тактичної медицини у натівських військових. Їх в Україну запросила Уляна Супрун, директор гуманітарних програм Світового конгресу українців.

Уляна - лікар, приїхала в Україну з США, коли тут почалися бойові дії. Вона очолює організацію Patriot defense, яка з червня займається закупівлею аптечок натовського зразка і навчанням українських військових основ тактичної медицини.

Сьогодні багато волонтерських організації надсилають до підрозділів інструкторів для проведення тренінгів.

- Ми керуємося старим армійським правилом: якщо виходить, - дій за статутом, якщо немає - керуйся здоровим глуздом. Так от, ми керуємося здоровим глуздом. Аптечки завозили всіма правдами і неправдами, курси проводили без дозволів. Результат важливіше формальностей.

Під своє крило волонтери взяли і стрільців-санітарів, яких екіпірують тактичними медичними рюкзаками. Для них проводять спеціалізовані тренінги.

"Правило золотого часу" для поранених

Перших поранених з поля бою в зоні АТО вивозили волонтери на майданівській швидкій. Про те, як це відбувалося, розповідає доктор медицини полковник МВС Всеволод Стеблюк:

- Солдата поранило. Дзвонять Армену або Іллі (Армен Нікогосян та Ілля Лисенко - волонтери-медики. ). Вони збирали поранених з блокпостів. Вивезли сотні людей. Але коли почалися масовані артилерійські атаки, стало зрозуміло, що ні Армен, ні Ілля не можуть поїхати туди, де працюють міномети і "Гради".

Перед тим як поділитися особистим досвідом евакуації тяжкопоранених з Іловайського котла, Стеблюк закурює. На невеликому броньованому відкритому транспортері він віз "трехсотих", коли його колона проривалася з оточення. У якийсь момент вибуховою хвилею всіх викинуло з машини.

- Хтось зміг заповзти за горбок, а важкі так і лежали на прострілюмому просторі. Стогнали. Кожен раз перед тим, як наблизитися до пораненого, я 4-5 хвилин дивився, намагався оцінити обстановку, вибирав найбезпечніший шлях. Потім повз робити перев'язку.

Олександр Лінчевський, хірург, інструктор з тактичної медицини.

Підібраних Стеблюком поранених вдалося вивезти лише на наступний день. За ними під Старобешеве приїхала полтавська автотранспортна санітарна рота.

- Це були авто різних моделей та різних років випуску. Розвалюються Уази. Один реанімобіль. Але все на ходу. І команда підходяща - сміливі хлопці, готові лізти до диявола в дупу.

Сьогодні в українській армії з'явилися реанімобілі, правда, вони можуть забрати пораненого тільки там, де є асфальтовані дороги. А ось з санітарною авіацією - провал. Єдиний підходящий літак "Віта" може злетіти лише з визначеного аеродрому. Спеціально обладнаних вертольотів немає. Поранених перевозять в МІ-8. Але вони для цього не пристосовані.

- Знаєте, що таке правило "золотий час"? - несподівано запитує професор Стеблюк. - За стандартами НАТО за цей час пораненого потрібно доставити до пункту надання професійної медичної допомоги.

На практиці "золотий час" може розтягнутися на добу.

Волонтери допомагають закривати багато дірок в матеріально-технічному забезпеченні медичної служби.

- Коли волонтери закуповують транспорт для зони АТО, дуже важливо розуміти, де і як його зможуть використовувати, - ділиться досвідом Олег Хоменко, заступник голови правління громадської організації "МедАвтоМайдан".

Хоменко займається пошуком позашляховиків і реанімобілів для медевакуації, а тепер і швидкохідних всюдиходів МТЛБ.

- Для швидкої доставки поранених з обстрілюваних територій в зону евакуації потрібен мобільний броньований транспорт, наприклад, всюдихід. Якщо бронетранспортер, то з завантаженням пораненого ззаду, а не зверху. Інакше, щоб помістити солдата в машину, знадобиться шість помічників, - говорить Хоменко.

За його словами, у зв'язці з МТЛБ добре працює вантажівка-всюдихід Unimog. У цих машин хороша прохідність, в тому числі взимку. Дві таких вантажівки вже відправили в зону АТО.

- Але проблема навіть не в тому, що не вистачає евакомашин, реанімобілів, медбортов, - Стеблюк закурює чергову сигарету. - Немає чітко прописаних етапів евакуації. З-за цього наші санітарні втрати в чотири рази вище, ніж були в Афганістані.

Професор вважає, що ланцюжок евакуації повинен виглядати так. На броньованому транспорті пораненого вивозять із зони обстрілу. Далі його підбирає медборт, який доставляє солдата в евакуаційний госпіталь, розташований біля великих транспортних вузлів - аеродромів або залізниці. В цьому госпіталі має бути все: від комп'ютерного томографа та служби крові до вузьких спеціалістів - судинних хірургів, нейрохірургів. Потім - стаціонар у військовому госпіталі.

Іван Звягін (другий праворуч) - один з тих, хто возить медикаменти військовим в зону АТО

Дорога в міністерство

- У нас було півроку, щоб перебудувати систему медзабезпечення. Але з'явилося лише те, що волонтери встигли налагодити, - зітхає Всеволод Стеблюк.

У листопаді 2014-го найактивніших волонтерів залучили до роботи у Міністерстві оборони. Всеволод Стеблюк тепер і сам майже чиновник - штатний офіцер - помічник міністра оборони, який займається медичним напрямком.

- Перше, що ми зробили, провели аналіз медичного забезпечення в зоні АТО по секторах. Висновки такі. Часто проблема не стільки в нестачі коштів, скільки в неефективному їх використанні і організаційних прорахунків. Наведу два приклади. Наш єдиний медборт - літак "Віта" - вивозить із зони АТО не тільки поранених у боях, але і тих, у кого нежить або, вибачте, геморой. Навряд чи це раціонально. Зараз кожен його виліт ми відстежуємо. Другий приклад. Торік чиновники спробували закупити за бюджетні кошти дорогі електричні операційні столи для польових госпіталів, хоча там зручніше використовувати дешевші гідравлічні. Тоді номер не пройшов.

Зараз волонтери контролюють держзакупівлі. А щоб уникнути плутанини заявки волонтерам від госпіталів тепер проходять через медичний департамент Міноборони і узгоджуються з медкомитетом Асоціації народних волонтерів України.

- Наша мета - змусити державну систему, розбалувану допомогою небайдужих громадян, працювати, - каже Стеблюк.

Дещо в міністерстві вже вдалося зрушити з мертвої точки. Розробили проект військово-медичної доктрини, створюються стандарти підготовки з тактичної медицини та порядку евакуації поранених.

Затвердили, що повинно входити в аптечку - пройшов варіант, запропонований волонтерами. До того ж є попередня домовленість про передачу Україні 140 тис. індивідуальних аптечок з США.

На базі "Десни" відкриють навчальний центр для підготовки санінструкторів з тактичної медицини. Там же з'явиться навчальний мобільний госпіталь. Розроблено п'ять маршрутів евакуації поранених з допомогою "Укрзалізниці". Справа найближчого часу - створення реабілітаційного центру в Ірпінському госпіталі.

- Волонтерський десант в Міноборони - унікальне явище. Звичайно, ми відчуваємо опір. Але болото все-таки вдалося розворушити, однозначно, - впевнений Всеволод Стеблюк.