"Мені ступню хотіли ампутувати, а в Литві пообіцяли, що скоро бігати буду"

Так, у наших докторів золоті руки, великі серця і рідкісне поєднання досвіду і таланту, але слабка матеріальна база все ж не дозволяє їм поставити на ноги деяких тяжкопоранених.

- У мене двічі була контузія, а коли ми проходили через іловайський коридор, снаряд влучив прямо в ступню - растрощило так, що лікарі пропонували тільки ампутацію, - розповідає 40-річний боєць з батальйону "Дніпро-1" Сергій. - Потім мої рентгени та історію хвороби показали прибалтійським медикам. Естонці теж мою ногу "засудили", а от у Литві пообіцяли вилікувати - сказали, що скоро буду бігати на своїх двох.

Серед 14 бійців, яких на своє забезпечення взяли литовські лікарі, є й важкі - лежачі, спинальники, на інвалідних візках. А також ті, хто вже йде на поправку після кульових і осколкових поранень кінцівок.

- Є бійці і з більш серйозними травмами, але вони не транспортабельні, - пояснює аташе Литовської Республіки з питань оборони Міндаугас Квиклис. - Ми взяли на себе всі витрати, в тому числі і переліт, надали свій літак. Час перебування у нас не лімітовано: комусь потрібен місяць реабілітації, кому-то три, а дехто ще чекають операції.

В дорогу хлопці взяли найнеобхідніше: небагато речей, телефони, прапори України, а ще іконки, книги. Мами, дружини і подруги плакали, проводжаючи своїх героїв. Одна дівчина ні на крок не відходила від свого коханого, все тримала його під руку і схлипувала.

- Мила, ну чого ти плачеш?! - хмурився боєць з перев'язаною рукою, погладжуючи її по мокрим щоках. - Не на війну ж проводжаєш, зі мною нічого страшного не трапиться. Приїду - буду ще гарніше, ніж раніше, і зможу тебе двома руками обійняти!

Прийшли проводити товаришів по службі і інші бійці-пацієнти - перебинтовані, на милицях, на візках... То і справа з різних боків чулося: "Братик, пиши!", "Повертайся, ми з тобою ще в футбол пограємо!", "Слава Україні!".

...А коли колона швидких везла хлопців в аеропорт, звідти назустріч помчали 5 карет.

Пост здав, пост прийняв, - сумно зітхнув один що супроводжував медиків. - Новеньких із зони АТО знову до нас повезли...

А В ЦЕЙ ЧАС

"Сімейки" в горошок для рядового Івана

Дніпропетровські жінки вдень і вночі шиють білизну й амуніцію для військових.

Почалося все з аптечок.

- Один батальйон попросив зробити для них індивідуальні кишенькові аптечки. Ми їх спочатку упаковували в звичайні пакетики з кліпсою. На міському форумі цю справу побачила одна жінка поділилася своєю ідеєю - вона робила аптечки простенькі, але з водовідштовхувальної тканини, з петлею під ремінь і кишенькою для ампул. Вже через кілька днів дівчата почали шити на дому по 10, 15, 20 таких аптечок і передавати нам. Ми вже наповнювали їх і передавали військовим, - розповідає одна з швачок-волонтерів.

Не минуло й тижня, як рукодільниці сформували цілий підрозділ, як вони його назвали, "швейну сотню". Спочатку шили вдома, потім стали раз на тиждень збиратися разом, кажуть, так робота йде швидше: одна строчить, інша наметує, третя кроїть.

Всього в "швейну сотню" зараз входить близько п'ятдесяти жінок різних віків і професій. І серед них - жодної професійної швачки. За кілька тижнів майстрині пошили величезну партію аптечок, а зараз займаються пошиттям білизни для бійців. Банальні "сімейки" потрібні бійцям просто у величезних кількостях. В полях-то прати не виходить, от білизна і стає одноразовою.

Шиють дівчата труси з будь-якого ситцю, який в засіках є. Дивитися на їхні праці без посмішки не можна - в майстерні стосами лежать сімейні труси в горошок, смужку і саму різномасту квіточку. Ні один шматок тканини не пропадає: труси "наполовину в клітинку, наполовину у ромашку" шлюбом не вважають. Є, до речі, і жовто-блакитні екземпляри.

- Їх видавати за особливі заслуги потрібно, - жартують рукодільниці.

Бійці, до речі, всі вироби приймають з превеликим задоволенням. І від трусів в квіточку ніс не вернуть. А "сотня" тим часом планує переходити на новий рівень - шити шкарпетки, балаклави і плащ-палатки.