Атака на рейтинг Яценюка - Яценюку порадили піти в тінь на два роки
Найбільшою жертвою політтехнологій можна назвати Арсенія Яценюка. Щоб переконатися в цьому, досить подивитися на те, як впав його рейтинг.
Найбільш масштабною за своїми наслідками стала атака на президентський рейтинг Яценюка і парламентський рейтинг його партії. Маються на увазі оцінки, який відсоток набрали б цей кандидат і дана партія, якби президентські і парламентські вибори проводилися зараз.
Про те, що рейтинг Яценюка впав до 3% і майже настільки ж впала популярність "Народного фронту", соціологи стали повідомляти ще в березні, всього через п'ять місяців після парламентських виборів, на яких партія прем'єра отримала понад 22%. При цьому в ЗМІ часто не згадувалося, що це "брудні" цифри, тобто відсотки взяті від загального числа опитаних без відкидання тих, хто на даний момент не визначився зі своїм вибором, або має намір викреслити всіх кандидатів, або взагалі не збирається прийти на вибори, або відмовився відповідати (а вони сумарно складали близько половини респондентів). Таким чином, подача результатів штучно занижувала рейтинги Яценюка і його партії, а на їх падінні спеціально акцентувалася увага. Подальша технологія була проста: якщо цифру повторювати, то поступово їй починають вірити - і в кінці кінців вона стає правдою.
Не будемо говорити про самих соціологах - набагато важливіше, хто скористався їх цифрами. Якоюсь мірою виграли всі політики і партії, чий відсоток підтримки виявився вище рейтингу прем'єра та її політичної сили. Але в найбільшому виграші виявилися Президент і його партія. Багато в чому за рахунок перетікання до нього електорату Яценюка Петро Порошенко більш-менш зміг зберегти свій президентський рейтинг. А БПП "Солідарність" отримав такий важливий бонус, як відмова "Народного фронту" від участі у місцевих виборах.
Однак навряд чи вдалося б так легко і швидко позбавити Яценюка його рейтингу, якщо б він сам цьому не посприяв. У жовтні минулого року "Народний фронт" отримав найбільшу підтримку в Західній Україні - вже одне це говорить про те, що виборець Яценюка чекав від нього рішучих (більш жорстких, ніж у Порошенка) кроків по захисту національних інтересів України. Прем'єр мав як мінімум два проекти, на яких можна було сконцентрувати свої зусилля та увагу українців: це "Стіна" на кордоні з Росією та економічні санкції проти РФ.
Однак про "Стіну" Яценюк заявив, що її побудують "до кінця 2018 р.", і тим самим чітко показав, що вона не є для нього пріоритетом. А прийняття Кабміном антиросійських санкцій затягнулося до серпня, і вони вже нічого не додали Яценюку в електоральному плані, викликавши в народі одну реакцію: "Чому так пізно?"
По суті, виборці підтримали "Народний фронт" авансом, в надії, що Яценюк цей аванс відпрацює. Однак прем'єр увірував в те, що його рейтинг - це його ресурс для зміцнення і розширення свого впливу в політиці і особливо в економіці. Своєю активністю на цьому терені він створив безліч аргументів, якими скористалися розповсюджувачі версій про "зв'язки Яценюка з Коломойським", про "гру Яценюка на стороні Ахметова" і взагалі про "корупцію в уряді на рівні вищого керівництва". У підсумку репутація прем'єра не просто змокріла, а промокла наскрізь.
Ще одна кампанія проти Яценюка додала до його іміджу образ "гальма реформ". Її кульмінацією стали виступи Саакашвілі, який заявив: "Я не можу назвати реформами те, що уряд називає реформами". Однак до цього в інформпростір було вкинуто безліч повідомлень про невдоволення з боку Заходу небажанням і невмінням українського уряду займатися економічними реформами. Яценюк сам винен у тому, що жодна реформа, та й взагалі ні одна рішуча дія в країні не пов'язується з його ім'ям. У суспільній свідомості Порошенко - це мінські домовленості, Яресько - угоди з кредиторами, Гройсман - децентралізація, грузини Саакашвілі, Згуладзе, Сакварелідзе - реформи і боротьба з корупцією на Одещині, в МВС і Генпрокуратурі. А Яценюк - щось невиразне.
Нинішні політтехнологи Яценюка порадили йому на пару років відмовитися від партійної політичної діяльності. Щоб потім повернутися в ролі того, хто "починав реформи". Однак Арсеній Петрович не готовий відмовитися від прем'єрства і цим все глибше заганяє себе в глухий кут.