Навіщо король Йорданії летить до Путіна

В першу чергу, потрібно розуміти, що незважаючи на тривалу співпрацю Йорданії і Росії в тій же сфері озброєнь і часті візити монарха в Москву, Абдалла II, який отримав освіту у Великобританії (англієць по матері), є серйозним гравцем у політиці Близького Сходу і впливовою фігурою в світової політиці, і притому союзником Вашингтона і Лондона.

Фактично він продовжив і завершив справу свого батька по перетворенню Йорданії з бідної країни, у якій на відміну від сусідів немає ні нафти, ні газу, сильна держава - свого роду місцева Швейцарія. Королівство на сьогодні є не тільки банківським центром, але і свого роду негласним переговорним майданчиком. Авторитет

Абдалли також підкріплюють, по-перше, сильна армія, палаюча любов'ю до свого головнокомандувачу (який, до речі, сам не ликом шитий і може вилітати на бойові місії, пілотуючи ударний вертоліт АН-1F Cobra), а також вибудувана ним просунута, одна з найкращих у світі, мережа силових структур - розвідка, контррозвідка, сили спеціальних операцій.

По-друге, величезне значення для глибоко релігійної арабського світу має те, що він, як і вся правляча династія, є хашимитом, тобто прямим нащадком прадіда пророка Мухаммеда, і це, зокрема, змушує рахуватися з ним таких потужних регіональних гравців, як Саудівська Аравія. Загалом, з якого боку не подивитися Абдалла II - це політик високого рангу, а тому не варто нехтувати його роллю в переговорах з Путіним.

Абдалла, звичайно ж у Москві, має і власні цілі, адже сирійський конфлікт, м'яко кажучи, безпосередньо "турбує" Йорданію. Король одним з перших засудив президента Башара Асада за його дії, що спричинили громадянську війну, і чітко позначив його як диктатора. До того ж, хоч королівство і славиться своїм спецназом, але зі зрозумілих причин монарх не хотів би, щоб на території його країни відбувалося аналогічне тому, що зараз весь світ спостерігає в Сирії. До речі, з метою не допустити до рубежів джихадистів, Йорданія активно використовує свою кишенькову Першу південну армію, яка виконує роль прокладки, озброєної до зубів.

Крім того, король Йорданії, відстоює "мирне значення" ісламу, має зуб на "Ісламську державу", бойовики якої на початку поточного року публічно спалили захопленого йорданського пілота. Очевидці стверджують, що після перегляду відео монарх не міг стримати гніву, стратив кількох терористів і особисто брав участь у проведенні авіаударів по позиціях ІД. Після паризької ж різанини він порівняв нинішню боротьбу з тероризмом з третьою світовою війною, назвавши ІД "дикими ворогами релігії".

І, нарешті, Абдалла, не будучи сильно обтяжений необхідністю грати в публічну політику, може говорити прямо - і незважаючи на те, як це подадуть ЗМІ.

Загалом, очевидно, що позиція Абдалли з позицією Заходу збігаються не тільки за союзницьких відносин. У Москві він буде, крім власних інтересів, представляти інтереси "натовського" ядра - Сполучених Штатів та Сполученого Королівства, а паралельно, швидше за все, обговорить і повітряні удари російських ВКЗ у Сирії, які не так давно, як повідомляють росЗМІ, вбили "ватажків Першої південної армії". Успіх переговорів стане реальним свідченням готовності і наміри Москви "злити" Башара Асада, які би хвалебні оди на адресу Путіна той не співав і як би не загрожував брати участь у можливих виборах.

Між іншим, "видресирувати" Кремль має намір і Туреччина, яку обурили бомбардування російською авіацією поселень сирійських туркменів. Турецький МЗС спершу викликав на килим посла РФ, а сьогодні стало відомо, що Анкара вирішила винести цей інцидент на обговорення в раду Безпеки ООН. Таким чином, дії Росії на Близькому Сході об'єктивно намагаються загнати в якісь рамки прийнятного або хоча б допустимого для антиігловської коаліції: Туреччина - через ООН, а король Йорданії - особисто.

До речі, те, що Абдалла взявся за роль переговірника, і можливе включення РФ в коаліцію таким чином, щоб вона не плуталася під ногами, можуть не сподобатися Саудівської Аравії і тієї ж Туреччини, але відкрито нарікати вони не будуть. Може бути, з'явиться кілька вилизаних до дипломатичного блиску заяв, однак прагматичне керівництво обох країн напевно видавить якусь компенсацію від Вашингтона за участь Москви в діях проти Халіфату, яким би обмеженим воно не було.

Втім, тут важливо відзначити: така комбінація аж ніяк не є розміном, що б не говорили російські ЗМІ: Захід неодноразово вказував на те, що теми боротьби з Ісламської Державою з одного боку і анексії Криму, а також війни на Донбасі - з іншого, не можна звести до єдиного знаменника. Москві лише вибудовують коридор можливостей.