Курс виживання: три варіанти розвитку економіки України без допомоги МВФ

Виконавчий директор Міжнародного фонду Блейзера Олег Устенко каже, що гроші Міжнародного валютного фонду потрібні, але марні, поки не подолана корупція у владі. "У нас щороку розкрадається до $20 млрд. Це практично ще один державний бюджет", — підкреслює він.

Перший варіант розвитку економіки без траншів МВФ запропонував президент Українського аналітичного центру Олександр Охріменко. На його думку, економіка почне активно розвиватися без чужих грошей, якщо бізнес вийде з тіні (там його зараз — до 50%). А для цього влада повинна знижувати податки. "Податок на додану вартість — з 20% до 18%, як в країнах, що розвиваються. Податок на прибуток — з 18% до 15%. Але головне — зменшити ще значніше кількість бізнесменів, що працюють за спрощеною схемою оподаткування, — саме тут головна причина тіні, і перевести їх на загальну схему сплати податків. А "спрощенку" залишити лише сфері послуг та дрібної торгівлі — там це об'єктивно необхідно", — упевнений Охріменко.

Експерт прогнозує, що тимчасове падіння доходів держбюджету, викликане зменшенням податків, буде компенсовано вже через рік — зростанням легальної сфери бізнесу, так як працювати в тіні йому стане невигідно. А в перший рік для виплати зарплат бюджетникам та пенсій пенсіонерам можлива незначна емісія гривні, яка не розкрутить інфляцію.

Схожої думки дотримується головний економіст Андрій Блінов. На його думку, перебої з кредитами МВФ для України не найнебезпечніше — адже в разі успішного реформування економіки у нас з'явиться доступ до інших ринків капіталу. Але в разі відмови від реформ гроші країна не отримає ні від кого.

Деякі експерти, втім, наполягають, що податкова реформа буде ефективною лише у співпраці з МВФ — адже їх транш допомагає, в першу чергу, стабілізувати курс гривні. "Дефіцит держбюджету, який обов'язково збільшиться в перші роки, якщо знизити податкове навантаження на бізнес, може бути подоланий лише за рахунок міжнародних позик і коштів інвесторів. Але для цього треба встановити прозорі правила ведення бізнесу", — нагадує Устенко.

Другий альтернативний варіант розвитку української економіки передбачає активізацію ще одного внутрішнього джерела доходів, обсяги яких цілком можуть суперничати з траншем МВФ. Мова йде про приватизацію залишився в держвласності майна.

На 2016 рік Кабінет міністрів запланував продати 25 підприємств в енергосекторі, хімічної галузі, портової інфраструктури. Першим повинен піти в приватні руки Одеський припортовий завод, потім — "Центренерго", "Укрспирт", підприємства машинобудування. Всього за держмайно влада сподівається виручити від 17 до 30 млрд грн.

Однак експерти скептично оцінюють і терміни проведення приватизації, і те, що виручені гроші не будуть безглуздо витрачені, і те, що продані ці підприємства будуть на прозорих аукціонах. "Підприємства, зношені більш ніж на 40-50%, не представляють інтересу для серйозного інвестора, так як доведеться дуже багато вкладати в їх модернізацію. Навіть обладнання Одеського припортового заводу зношене на 80%. Тому за більшість об'єктів вдасться виручити набагато менше, ніж планується. Але треба продавати за будь-яку запропоновану ціну і якомога швидше — тоді держава швидше отримає віддачу у вигляді податків", — говорить екс-секретар Кабміну Віктор Лисицький. До того ж реально запущені в роботу підприємства — це нові робочі місця та інвестиції в розвиток регіонів.

Охріменко вважає, що настав час для продажу землі сільськогосподарського призначення, причому великим закордонним агрохолдингам. Зараз там, де вони орендують десятки тисяч гектарів, до них бажає потрапити на роботу безліч селян. Іноземні фірми застосовують сучасні технології та пропонують високі офіційні зарплати. Експерт упевнений, що, отримавши землю у власність, бізнесмени зможуть збільшити виробництво і експорт дешевої і якісної української продукції на нові ринки, насамперед в Індію та Південно-Східну Азію.

Третім варіантом стабілізації економіки країни без допомоги кредиторів аналітики називають вільні економічні зони (ВЕЗ), створені за прикладом китайських. Промисловість у таких зонах платить податки за пільговими ставками, але недоотримання коштів до бюджету компенсується припливом інвестицій та створенням нових робочих місць. Організовувати СЕЗ стоїть у прикордонних регіонах: Одеській, Миколаївській областях та західних регіонах.

Суть роботи зон, за словами Охріменка, проста: інвестори, які відкривають там бізнес, звільняються від ПДВ на ввезене устаткування, використовують місцеву робочу силу, сплачуючи їй реальну зарплату, не платять податки на прибуток, вкладену в розвиток виробництва в Україні, та мають право на репатріацію (ввезення і вивезення) капіталу та заробленого прибутку, з якої сплачено податки, без будь-яких обмежень. Але ці товари не можуть продаватися на території України, щоб не було нерівної конкуренції з вітчизняним бізнесом — тільки вивозитися за кордон.

Лисицький також вважає, що схема може заробити, але тільки якщо Верховна Рада поквапиться з прийняттям законів, що дозволяють таку діяльність.

Може допомогти в наповненні бюджету та створення закритих ігрових зон — таких, які функціонують у США, Грузії і багатьох інших країнах. "Казино треба легалізувати. Все одно вони діють підпільно, а держава втрачає гроші. Але необхідно створити зрозумілу, фіксовану схему сплати податків з їхніх доходів, щоб не було потреби в контролюючих органах. Тоді у нас з'явиться додаткове джерело доходів для скарбниці", — каже Лисицький.