Українські банки банкротують через грандіозну схему дерибану

Народ, проти ночі, втік до банкоматів знімати з карток готівку, вдень вистоювали черги бажаючих зняти депозити, система «Приват-24» ледь не лягла через перевантаження.

Однак все обійшлося, оскільки сенс оголошеної націоналізації «Приватбанку» в тому-то і полягав, щоб не довести справу до класичного краху. Не варто плекати ілюзій, що влада намагається захистити фінансові інтереси українців, немає, вона просто намагається захистити себе від розлючених вкладників. А у «Приватбанку» їх було б так багато, що для їх розгону могло б не вистачити придворної Гвардії і загонів ряджених «ветеранів АТО». Та й записати мільйони українців в «агенти Кремля» теж було б важко. Крім того, разом з «Приватбанком» могла б впасти найпопулярніша система електронних платежів - а це просто викликало б у країні повний платіжний колапс. Влада просто не могла не втрутитися, і переклала вирішення проблеми «Привату» на державу.

Але в тому-то і справа, що переклала. Оскільки колишні власники «Приватбанку» (Коломойський і Боголюбов) в ході цієї націоналізації втратили лише його бренд (за яким вже нічого не було) і понад сто мільярдів гривень боргу перед державою і вкладниками. З них ніхто не запитав за фінансові комбінації, які створили ці колосальні борги і вивели в офшори 1,6 мільярда доларів тільки в 2014 році! І вже навряд чи запитає ...

Звідки ця впевненість у безкарності вітчизняних фінансових Бендеров? Справа не тільки в особистості самого Коломойського (хто ж його посадить!), Справа ще в тому, що банкрутство «Приватбанку» - це випадок далеко не перший, хоча і наймасштабніший. І що, хіба хтось за це був засуджений, а вкрадені гроші повернуті? Більш того, у всіх цих випадках простежувався одна і та ж система!

Ось, наприклад, банк «Михайлівський», чиї кинуті вкладники недавно влаштовували акції протесту за підтримки партії «Життя» Вадима Рабиновича. Це один з наймолодших українських банків (створений в 2013 році), тому він не брав участі в схемах 2007-2009 років, проте повторив їх в наш час. Все відбувалося в такий спосіб: банк залучав депозити населення під високі відсотки (25-30%), частина грошей використовував для споживчого кредитування в мережі «Ельдорадо» (банк «Михайлівський» і маркети «Ельдорадо» належать олігарху Віктору Поліщуку), а решта роздавав своїм компаніям як кредити на дуже пільгових умовах (кептивних схема).

У чесному бізнесі кептивних схема використовується для того, щоб компанії не несли додаткові витрати, беручи кредити у сторонніх банків. Тому створюються банки власні, завдання яких - кредитування свого бізнесу за допомогою засобів, що залучаються вкладів фізичних і юридичних осіб. Це і називається «кептивні банки». До речі, власні кептивні банки створювали майже всі українські олігархи - звідси така кількість банків в не такий вже і багатій Україні. І в цьому не було б нічого поганого, якби вони не почали вирішувати свої проблеми за рахунок вкладників, а потім держави.

Суть кептивної афери полягає в тому, що власник схеми «банк-компанія» в будь-якому разі не несе ніяких збитків - адже і банк-кредитор, і компанія-позичальник належать йому. Від того, що він перекладає гроші з одного свого гаманця в інший, їх у нього не поменшає. А ось коли ці гроші виймають з обох гаманців і ховають в задню кишеню, ось тут і починається шахрайство.

Ще в 2007-2008 році українські банки активно кредитували (на пільгових умовах) власні компанії. Більшість - по кептивні схемами, а ось такий віртуоз, як Сергій Тігіпко, примудрився роздати сотні мільйонів доларів кредитів «Сведобанка» - його колишнього «ТАС-Комерцбанку», в 2007-му проданого шведам за 735 мільйонам доларів. Згідно з контрактом продажу, Тігіпко залишався працювати в ньому керуючим - чим він і скористався! Наївні шведи просто не розуміли, з ким вони зв'язалися. До речі, це приклад того, що олігархи можуть використовувати для фінансування своїх компаній не тільки власний банк, але і банк потрапив під їх вплив - в той числі державний ( «Укргазбанк», «Ощадбанк»).

І ось грянула криза! Який відразу ж вдарив по будівництву і торгівлі, різко скорочуючи їх доходи - у результаті чого з'явилися проблеми з поверненням кредитів. Так, зокрема, погорів АКБ «Трансбанк» Володимира Костеріна - вливається в свою інвестиційно-будівельну компанію «Столиця-груп» гроші вкладників, а також кошти фонду «Україна-3000», зібрані для «дитячої лікарні майбутнього» (Костерін був одним Катерини Чумаченко). Мало не закрився «Правекс-Банк» одіозного київського мера Леоніда Черновецького, банкрутство спіткало «Укрпромбанк» Гаррі Корогодського і Олександра Меламуда. Однак проблеми почали відчувати і банки, пов'язані з експортним виробництвом: «Фінанси і кредит» (Костянтин Жеваго), «Надра», «VAB-банк», той же «Приватбанк» та багато інших.

У ситуації, коли банк не є кептивні, він просто перестає кредитувати проблемні підприємства і починає банкрутити ті, які не можуть повернути йому борги. Українські ж кептивні банки кинулися рятувати бізнес своїх олігархів: списувати старі кредити і видавати нові. Кредити видавали в основному під заставу акцій цих підприємств - але чи їх докризової біржової вартості, або взагалі оцінюючи їх «від ліхтаря». У підсумку ця застава коштував в рази (а то і на порядки) менше суми виданих під нього кредитів - тобто погасити їх навіть продажем закладених акцією було вже неможливо. Так утворювалися «проблемні кредити», тобто мінусовий баланс банків.

Біда була в тому, що для своїх афер банки використовували гроші вкладників, відмовляючи їм у поверненні депозитів. Звідси і банківська криза осені 2008 року, коли сотні тисяч українців марно юрмилися під дверима банків, катуючи зняти свої заощадження. Громадянам вішали на вуха локшину про те, що гроші «з'їв криза» - насправді гроші нікуди не випаровувалися, а були перераховані компаніям, пов'язаним з власниками банків.

У такій ситуації держава йшла назустріч банкам і виділяла їм рефінансування: не тільки для докапіталізації (що підвищувало гарантії повернення вкладів) але і для скорочення проблемних кредитів. Це були величезні гроші, які виділяються НБУ: 105,4 мільярда гривень тільки в період з 1 жовтня по 30 грудня 2008 року!

Зрозуміло, що ці гроші були взяті не з-під подушки: частково їх виділили з бюджету і резервів, а в основному це були боргові зобов'язання (в тому числі облігації) і грошова емісія. І це стало першим кроком до стрибка інфляції: якщо 30 вересня 2008 року долар на Міжбанку коштував 5,08 гривень, то на початку січня 2009 він досяг 8,75. Уряд заявляв, що в цьому винне населення, юрмилося біля обмінників і скуповують валюту «на все». Але це була брехня: частка фізичних осіб на ринку валюти становила всього 12%, і вони практично не впливали на курс. Він формувався на Міжбанку, де валюту оптом скуповували банки і підприємства.

Це була друга частина афери: банки перетворювали залишки депозитів отримане рефінансування в валюту. Яку потім ховали в надійних місцях: виводили в офшори, вкладали в іноземні компанії, купували валютні облігації, переводили з рахунку на рахунок. Дурні олігархи на цьому і зупинялися: як то кажуть, нацарювалі - і втекли! Але таких було небагато, і протягом 2009-2010 р.р. закрилися всього кілька банків. Більш розумні вчинили інакше: нажившись на скупці-продажу валюти, вони частково погасили свою заборгованість перед НБУ і вийшли з кризи з непоганим прибутком.

Ось чому при падінні у 2008 році світової економіки всього на 11%, в Україні вона звалилася на 35%, а гривня впала по відношенню до долара в півтора рази! Частково в цьому була винна наша експортно-сировинна орієнтація, але головну роль зіграла грандіозна афера банків. І це ж не просто абстрактні показники, за падінням економіки стояло вимивання олігархічними банками капіталів громадян, малого та середнього бізнесу, держави.

Схоже, що дана схема дуже сподобалася українським олігархам, оскільки вони використовували її знову. Уже в 2012 році два десятки українських банків знову почали нарощувати розміри проблемних кредитів, виданих власним підприємствам, а також тягнути з виплатою боргів за старими зобов'язаннями перед НБУ і Мінфіном. Розмір цих боргів на червень 2012 року становив 57,7 мільярда гривень, тобто банки так і не повернули державі майже половину рефінансування, отриманого в 2008-2009 р.р. Банки «Надра», «Фінансова ініціатива», «Дельта-банк» взагалі перестали виплачувати навіть символічні відсотки. І, скаржачись на «наслідки кризи» і «стагнацію економіки», вони знову просили у держави вспоможения. І держава почала надавати їм таку допомогу - хай і не в такому розмірі, як раніше.

До кінця 2013 року найбільшими боржниками перед НБУ були: державні «Ощадбанк», «Укрексімбанк» і «Укргазбанк», приватні «Надра-банк» (7,1 мільярда), «Родовід» (2,9 мільярда), «Дельта» ( 5,3 мільярда), «Приватбанк» (3,4 мільярда), «Імексбанк» (2,7 мільярда), «Фінанси і кредит» (3,7 мільярда).

Відразу після другого Майдану нова влада влаштувала масштабне рефінансування: тільки в березні 2014 року банкам виділили 21,5 мільярда гривень. До середини квітня найбільшими одержувачами державної допомоги стали: «Приватбанк» (11,8 мільярдів), «Дельта-банк» (3,9 мільярда), «Брокбізнесбанк» (1,9 мільярда), «Фінанси і кредит» (1,5 мільярда) і «Надра» (1,1 мільярда). В цілому ж українські банки були зобов'язані НБУ 108 мільярдів гривень!

І що ж? У 2014 році українські банки повторили аферу 2008 року, хоча ніякого світової кризи на цей раз не було. Схоже, що для цього в якості приводу вони використовували відлуння минулого Майдану, а також постійні твердження про те, що «режим Януковича» розорив українську економіку, а побіжний президент вивіз з собою 5 КамАЗів доларів. Включився друкарський верстат, випустили нові позики, дісталися до кредитів МВФ, в хід пішли навіть фінансові гарантії від західних країн - все це пішло на дерибан по системі перетворення рефінансування в долари і їх виведення за кордон. І вже не здається збігом, що українська гривня продовжувала падати до тих пір (весна 2015), поки не припинилося рефінансування українських банків.

Але в 2015-2016 р.р. ця афера отримала подальше продовження - точніше, красивий фінал. У випадку з «Приватбанком», як ми бачимо, їм стала т.зв. націоналізація, в ході якого борги «Привату» перейшли до держави (велика частина їх погаситься), а ось виведені за ці роки з України активи залишилися у Коломойського. І хіба з нього збираються за це запитати? Точно так же за борги банку «Михайлівський» відповідає зараз не його власник Віктор Поліщук, а його голова правління Ігор Дорошенко - тобто зіцголова Фунт.

«Михайлівський» спіткає доля ще дюжини банків, що лопнули за останні півтора року: тимчасове державне управління на період виплати вкладів фізичним особам. Як бачимо, в даному випадку до націоналізації справа не доводять, банки просто будуть банкрутувати, проте суть залишається тією ж: олігархи, фактично вкрали сотні мільйонів і мільярди доларів у вкладників і НБУ, отримали своєрідну амністію від держави. Тепер їм нічого не варто відкрити нові банки, щоб в майбутньому ще раз провернути подібну аферу за перевіреною схемою!