Україна і НАТО. Українське суспільство прозріло
Рішення українського парламенту визначити євроатлантичну інтеграцію як один із головних зовнішньополітичних пріоритетів країни викликало зрозумілий ентузіазм серед тих громадян, хто сподівається, що рано чи пізно Україна стане членом НАТО.
Однак насправді до приєднання України до НАТО ще довгий шлях – і кожний з кроків доведеться робити з величезним напруженням. І це стосується не просто реформ, не просто дипломатичних зусиль. Головну роботу над помилками має зробити українське суспільство.
Насамперед українські громадяни мають зрозуміти, що НАТО – це не просто «парасолька» безпеки. Це насамперед солідарність і взаємодопомога. Українські політики діють у незвичних для себе умовах, коли більшість громадян підтримує вступ країни до НАТО. Проте ця більшість з'явилася тільки після нападу Росії на Крим і Донбас, коли стало ясно: якщо б ми були у НАТО, цей напад не відбувся і територіальна цілісність країни була б збережена.
Однак, якби ми були у НАТО, багато щоб не відбулося. Насамперед – Янукович. Харківські угоди. Російська база в Криму. Для цього було потрібне зовсім інше суспільство, вільне від радянських стереотипів. Такі суспільства на момент розпаду Радянського Союзу існували в окупованих ним «республіках радянської Прибалтики» – тобто країнах Балтії. І в результаті ці країни швидко почали рухатися в бік цивілізованого світу, вступили в НАТО. А в Україні продовжувало жити радянське населення, що перебувало в інформаційному полі сусідньої Росії.