Чому люди відповідають злом на добро?

Ефект Бенджаміна Франкліна — це психологічний феномен, згідно з яким людина, що зробила щось хороше для іншого, починає ставитися до нього з більшою симпатією. Наша психіка прагне уникнути внутрішнього конфлікту, відомого як когнітивний дисонанс, і тому змушена логічно узгоджувати свої дії з переконаннями. Таким чином, нам починають подобатися ті, для кого ми зробили щось хороше, адже це виправдовує наші зусилля: "Я допомагаю лише хорошим людям, отже, ця людина — хороша".

Давайте спробую пояснити ще простіше. Припустимо, сусід звернувся до вас за дрібкою солі, і ви виконали його прохання. Тепер ваша свідомість буде сприймати сусіда позитивно, оскільки для психіки це логічно. Ви ж не стали б допомагати поганим людям? Цей механізм і називають ефектом Бенджаміна Франкліна.

Але є й зворотний бік, який працює за тим же принципом когнітивного дисонансу. Якщо сусід позичив вам сіль, а ви його належним чином не віддячили, виникає почуття сорому, що психіці зовсім ні до чого. І вона просто визнає сусіда не дуже хорошою людиною, вибудовуючи логічний ланцюжок: "Я не віддячив йому, але це тому, що нічого надзвичайного він для мене не зробив, і взагалі він такий собі чоловічок. Я йому нічого не винен". В результаті ми можемо почати зневажливо ставитися до тих, хто допоміг нам, якщо не відповіли їм взаємністю.

Історія терміну

Бенджамін Франклін був американським політичним діячем і філософом. І хоча він не був психологом, фахівці назвали ефект на його честь через цікаву історію, яку він описав у своїй автобіографії.

Молодий на той момент Франклін якось дізнався, що в бібліотеці його політичного суперника зберігається дуже рідкісна книга. Бажаючи випробувати долю, він написав листа власнику книгосховища, в якому виклав свою зацікавленість у даному екземплярі і попросив позичити її на деякий час. На подив Бенджаміна, той негайно відгукнувся і надіслав йому книгу, яка в цілості й схоронності була повернута за тиждень.

Але далі сталося найцікавіше. При подальших зустрічах власник бібліотеки тепло вітав Бенджаміна, позитивно про нього відгукувався і висловлював готовність допомогти в разі потреби. Між ними зав'язалася міцна дружба, яка тривала до самої смерті. І політик у своїй автобіографії зробив знаменитий запис: "Той, хто одного разу зробив вам добро, охочіше знову допоможе вам, ніж той, кому ви самі допомогли".

Експеримент Джеккера і Ленді

У 1969 році психологи Джон Джеккер та Девід Ленді провели дослідження, яке підтвердило цю ідею. Вони зібрали студентів для гри у вікторину, де за правильні відповіді виплачувалася грошова винагорода. Коли все закінчилося і студенти отримали свої гроші, експериментатор розділив учасників на три групи.

Перших він особисто попросив повернути отримані виграші, оскільки для вікторини він використовував свої особисті заощадження, які зараз виявилися в дефіциті. Другу групу повернути гроші просив не сам експериментатор, а його секретар, посилаючись на те, що кошти були виділені з бюджету університету і зараз потрібні на більш важливі потреби. Третю групу повертати гроші не просили.

Потім усім студентам поставили одне запитання: наскільки вам сподобався експериментатор, який проводив вікторину? Учасники першої групи, які зробили послугу особисто йому, відгукувалися про нього дуже тепло і прихильно. Це наштовхнуло психологів на висновок: коли ми комусь допомагаємо, наша психіка посилює симпатію до цієї людини, щоб вибудувати логічний ланцюжок: "Я допоміг, тому що він хороший, поганому ж я б не став допомагати!".

Експеримент Шоплера і Компера

Психологи Джон Шоплер і Джон Компер провели ще одне дослідження в 1971 році. Викладачів попросили навчити учнів відтворювати певну послідовність дій за допомогою дерев'яних паличок і кубиків. Потім учні повинні були повторити цю дію, а викладач або хвалив студента, у якого виходило, або ображав і лаяв, якщо той не справлявся із завданням. Випробуваним вчителям сказали, що експеримент повинен виявити ефективність різних методик навчання. Звичайно ж, це була легенда.

Насправді їх попросили оцінити учнів за особистісними характеристиками. З'ясувалося, що вчителі прихильно відгукувалися про тих, кого вони хвалили. А ось інша частина студентів, на адресу якої лунала критика, здалася викладачам неприємними людьми.

Шоплер і Компер зробили висновок: здатність відтворити послідовність не могла так сильно вплинути на симпатію чи огиду. Вирішальне значення мали слова, які вчителі вимовляли на адресу учнів. Якщо ми когось похвалили, то потім досить складно заявити, що ця людина нам неприємна — для психіки такий поворот виглядає нелогічним. Так само було б дивно назвати привабливими тих, кого ти 10 хвилин тому лаяв і ображав.

Когнітивний дисонанс у психології стосунків

З багатьма траплялася подібна ситуація: чоловік доглядав за дівчиною, водив її в кафе і кіно, завжди допомагав, підтримував, дарував подарунки, витрачав гроші, але вона відправила його у френдзону або вибрала іншого. Ви в подиві висловлюєте претензії: "Я стільки для тебе зробив, а ти ось так?!". У відповідь, швидше за все, почуєте щось на кшталт "ти хороший, але як хлопець мені не подобаєшся" або "чого вже ти там на мене витратив? Гуляв, бо сам хотів".

Заслуговував, заслуговував, але отримав повне знецінення. Чому так? Все просто. Дівчина отримувала вашу допомогу та блага, але відповісти взаємністю не хотіла чи не могла. Її підсвідомість зіткнулася з почуттям провини: "Він у мене вклався, а я нічим гідним не відповіла". Щоб позбутися цього дискомфорту, психіка знецінює чоловіка за принципом "нічого йому не дала, тому що він негідний". Внутрішній діалог виглядає приблизно так: "Я не корислива, просто він мені не підходить, він якийсь не такий".

Цей психологічний механізм іноді експлуатують у маніпулятивних техніках зваблення. Вищим пілотажем вважається змусити іншу людину зробити для тебе якусь дрібну послугу: попросити про невелику допомогу, позичити дріб'язок. Звучить дивно, але принцип працює: зробивши для вас щось хороше, людина підсвідомо почне виправдовувати свій вчинок, посилюючи до вас симпатію. Зрештою, жінки цим теж користуються, іноді несвідомо.

Приклад другий — ви вирішили допомогти родичу. У нього зламався автомобіль, а у вас є навички автомеханіка. "Приїдь до мене в гараж, подивлюся, що у тебе там!". Безкоштовні зусилля для психіки — не найкращий сигнал, і виникає той самий дисонанс, в результаті якого свідомості доводиться вибудовувати логічний ланцюжок: "Я ж не ідіот за просто так у капоті колупатися. Допоміг, тому що мій племінник класний хлопець!". Таким чином, ваша психіка почне оцінювати його трохи краще.

Але з часом раптом з'ясується, що племінник не надто й вдячний. Відповідної допомоги від нього не дочекаєшся, та ще й може висловитися несхвально. А на всі претензії на кшталт "я тобі допомагав, чому ти так до мене ставишся?" він скаже: "Та чого вже ти мені там допомагав?! Сам хотів, я тебе змушував, чи що?".

Механізм такої реакції також легко пояснюється когнітивним дисонансом. Він отримав допомогу, але належним чином не віддячив. На підсвідомому рівні виникає почуття сорому, і щоб не пустити його у свідомість, психіка знецінює вас і вашу допомогу: "Не віддячив, бо не вважаю за потрібне. Він усім безкоштовно робить, сам не цінує свою працю, нічого особливого для мене не зробив, та й взагалі людина він так собі, з чого б мені йому бути винним?!".

Замість підсумку

Ефект Бенджаміна Франкліна — це яскравий приклад того, як працює когнітивний дисонанс. Суперечливі думки змушують нас приводити їх у відповідність. Коли люди роблять для нас щось хороше, а ми не дякуємо їм належним чином, свідомість стикається з негативними емоціями. Виходить, я погана людина, мені допомогли, а я...

Але все стає на свої місця, якщо знецінити помічника і визнати його не надто хорошою людиною. Тоді проблем немає: я не віддячив, тому що він не заслуговує, і дії його не надто значні.

Коли наступного разу замислитеся над тим, чому люди такі невдячні і на ваше добро відповіли байдужістю, а то й злом, просто згадайте про когнітивний дисонанс. Вас обдурила власна психіка. Їй просто було некомфортно.