Як не здати свій Константинополь

12 порад, які міг би нам дати останній імператор Візантії Костянтин XI Палеолог

В останнього візантійського імператора було безліч можливостей уникнути смерті, коли армія турецького султана Мехмеда II захопила Константинополь. Він міг втекти на кораблі в Європу; міг здатися султану з тим, щоб його потім викупили родичі; міг спробувати вислизнути з охопленого вогнем міста, коли стало ясно, що битва програна.

Але замість цього він кинувся з мечем у руці в саму гущу бою. Ймовірно, в той момент він пережив найбільше розчарування в житті, зрозумівши, що програв ще кілька років тому, коли допустив ряд грубих помилок в управлінні державою.

Історія повторюється, і зараз Україна вирішує ті ж проблеми, які стояли перед Візантією п'ятсот з гаком років тому. Від того, як вона вирішить їх, буде залежати, чи встоїть держава або загине. Ми спробували уявити, що міг би порадити нам імператор Костянтин у той останній день свого життя перед вирішальним штурмом міста 29 травня 1453 року.

Не віддавайте владу олігархам. Кожен з них хоче тільки влади і грошей для себе. Домагаючись цього, він неминуче послаблює державу, вбачаючи в ньому конкурента. Коли Мехмед II обложив Константинополь, грецьким олігархам було невигідно воювати з ним, і вони пішли на змову з султаном, розраховуючи зберегти свої капітали після падіння Візантії.
Вмійте захиститися від зрадників. Серед знатних і багатих греків було безліч тих, хто вважав перемогу Мехмеда II неминучою, а війну з ним - марною. І ці люди принесли Візантії більше шкоди, ніж турецькі шаблі, і ядра. А я навіть не спробував позбутися зрадників. До речі, це зробив Мехмед. За кілька років він під різними приводами перебив усіх, хто зрадив Візантію, відібравши всі їхні багатства. Зрадники не потрібні нікому - хай кожен громадянин завжди пам'ятає про це.
Не підривайте економіку країни. Якби візантійські імператори не віддали всю торгівлю в руки венеціанських і генуезьких купців, погубивши цим власну промисловість, війна з турками могла б закінчитися інакше. Ніхто з останніх візантійських правителів не дбав про те, щоб селяни і городяни жили заможно. Збагачувалися тільки олігархи, які в кінці кінців зрадили Батьківщину, щоб зберегти свої величезні багатства.
Не дозволяйте багатіям ухилятися від сплати податків. Візантійські олігархи давно перестали платити податки, і коли ворог здався під стінами Константинополя, казна виявилася порожньою. Озброїти добровольців, які прагнуть захищати своє місто, було не на що. Олігархи відмовилися жертвувати гроші на армію.
Нещадно карайте за розкрадання державних коштів. Знатні городяни, які повинні були контролювати ремонт ветхих міських стін, просто вкрали більшість виділених грошей. За них заступалися дуже високопоставлені люди, і врешті-решт справу довелося зам'яти. А даремно...
Не допускайте «регіонального патріотизму». Коли люди відчувають себе більш жителями своєї провінції, ніж громадянами своєї країни, ця країна стоїть на порозі розпаду. Спираючись на сепаратистів, олігархи домоглися від'єднання від Візантії кількох провінцій, які все одно потім були захоплені турками.
Не допускайте релігійних чвар під час війни. Щоб врятувати країну, я оголосив про об'єднання візантійської церкви з Римом. Завдяки цьому, з Італії прибули кілька кораблів з солдатами і зброєю. Але олігархи зуміли налаштувати народ проти «іновірців». Публічні обговорення унії з Римом тривали навіть тоді, коли турки стояли під стінами Константинополя. Цих зборів давали олігархам, запроданцям султанові, відмінну можливість сіяти паніку.
Не допускайте скасування військової повинності. Коли розпочалися турецькі набіги, олігархи перестали надсилати своїх людей у візантійську армію, кажучи, що їм самим потрібно захищатися від турків. На ділі ж вони самі часто й ініціювали турецькі набіги. В каламутній воді легше ловити рибу. У самому Константинополі люди забули про те, як поводитися зі зброєю. Коли я негласно провів перепис тих, хто хоч трохи знайомий з військовою справою, виявилося, що в 60-тисячному місті таких лише 5 000 чоловік.
Не скорочуйте витрат на армію. Роками візантійська армія скорочувалася, ліквідовувалися військово-морські і сухопутні частини, зменшувалася кількість офіцерів, а їх платню - урізалось. Замість візантійців на службу брали венеціанських і генуезьких найманців. Але вони не збиралися вмирати за чужу їм країну.
Не економте на передових військових технологій. За кілька років до облоги Константинополя до мене прийшов інженер Урбан, який пропонував зробити для мене небачених розмірів гармату. Він просив занадто велика платня, і я відмовив йому. В результаті Урбан він зробив таку гармату для Мехмеда, і саме з неї вдалося пробити пролом у товстих міських стінах.
Не бійтеся дати народові зброю для боротьби з загарбниками. Якби візантійські імператори не боялися власного народу і не душили народні повстання проти турків Константинополь і зараз, можливо, був би грецьким містом.
Не думайте, що для вас ці поради неактуальні, що з вами все буде по-іншому. Ще цар Соломон сказав: «Що було, те й буде; і що робилося, те й буде робитися, і немає нічого нового під сонцем». Не майте марних ілюзій.