Впізнала брата на страшному відео

Близькі відмовлялися вірити

Зв'язок з 24-річним Олексієм Сєдовим, бійцем Дніпропетровської 25-ї бригади ВДВ, пропав 30 липня. Рідні знали, що Олексій знаходиться під Шахтарському, де тоді велися запеклі бої. Але погані думки намагалися відганяти. Страшна звістка прийшла ввечері 31 липня- Сєдовим зателефонувала родичка з Росії і сказала, що по одному з каналів показали сюжет, як під Шахтарському бойовики розгромили колону українських Бтрів, багато загиблих і зниклих без вести. Родичка запитала: "А де ваш Льоша"? З Льошею цілий день не було зв'язку...

- Я стала шерстити соцмережі і тільки на наступний день натрапила на це жахливе відео,- згадує сестра Олексія, Тетяна.

У вбитого солдата, що лежить біля охопленої машини, Таня впізнала молодшого брата. Потім був ще один удар: коли вже на іншому відео полонений Вадим Коваленко з цієї ж бригади, показуючи на загиблих хлопців, для яких його змусили рити могилу, назвав прізвище брата. Потім у Мережі з'явилися і фотографії військового квитка Льоші. Але близькі все ще відмовлялися вірити, що його більше немає- давало надію те, що в офіційних списках загиблих Олексій Сєдов не значився.

- Я підняла на ноги волонтерів, дізналася, що командир мого брата знаходиться у військовій частині в Гвардійському,- розповіла Тетяна.- Ми поїхали з чоловіком туди. Він сказав, що, можливо, Льоша загинув. А пізніше підтвердив цю страшну новину. За офіційними даними РНБОУ, під Шахтарському загинули 15 осіб, 1 пропав без вісті.

Пізніше мамі Олексія подзвонив його друг і товариш по службі Артур. Він розповів, що йшов замикаючим і бачив, як в БТР, на якому перебував Олексій, потрапив снаряд. І надія у Сєдових згасла...

Повинен був летіти в підбитому ІЛ-76

Олексій у родині був улюбленцем. Ще б- чотири сестри, і він молодшенький, довгоочікуваний син у батьків. Але незважаючи на "жіноче оточення", з самого дитинства ріс справжнім мужиком.

- Льоша був мобілізований ще в першу хвилю, пішов добровільно,- каже Таня.- Ще коли йшов служити в армію в 18 років, дуже хотів потрапити в десантні війська, але його тоді взяли в танкові. А тут потрапив до десантників у 25-ю бригаду- ось і збулася мрія....

Після армії хлопець повернувся додому. Будівельник за фахом, він мав "золоті руки" і підробляв, де міг.

- Двічі доля намагалася відвести від нього смерть,- зітхає сестра бійця.- Льоша повинен був бути на борту Іл-76. Того самого, який вранці 14 червня збили під Луганськом. Але напередодні його відпустили у звільнення. Він, коли дізнався про літаку, кричав, як поранений звір. Там загинули дванадцять його друзів, з якими, як кажуть, їли ледь не з однієї тарілки. Говорив: повернеться на передову, помститься за всіх хлопців.

Потім доля ніби знову дала рятівний шанс: в спортзалі хлопцеві на ногу впала гиря- сильно потрощило великий палець. Ще півмісяця Олексій відновлювався, а 23 липня знову відправився в зону АТО. І потрапив під Шахтарськ. Розповідав рідним, що кілька днів їх обстрілювали з танків, мінометів і "Градів". Через тиждень пропав.

Зараз для Сєдових головне- знайти місце, де похований Олексій. Деяких загиблих бійців десантники зуміли вивезти відразу після обстрілу, їх поховали дома в Дніпропетровську. А ось де лежить Льоша, знає тільки його товариш Вадим Коваленко, якого під дулами автоматів прихильники "ДНР" змусили рити могилу однополчанам. Тетяна вірить, що Вадим живий і перебуває в полоні, тому зараз всіма силами намагається витягнути його звідти. Допомоги попросила у глави переговорної групи по звільненню полонених Володимира Рубана. Сподівається, що зможе забрати тіло свого брата і поховати його як героя.