Сьогодні сожрем тебе, а завтра - мене

Сьогоднішні вишиватники (липові патріоти) уподібнилися збіглим зекам. Радіють, що з 1 грудня уряд вирішив припинити будь-яку фінансову діяльність на окупованій території. Прикута до ліжка бабка 90 років, яка не змогла виїхати і зареєструватися на території, контрольованій Україною", буде чекати, коли її звільнять... Плювати, що деякі помруть від голоду.

"Менше народу - більше кисню!"

Жителів окупованих ДНР-ЛНР террриторий я називаю заручниками - і ніяк інакше. Там досі є держслужбовці, які працюють на Київ і ніяким бойовикам не присягали, є громадяни, які справно сплачують податки до центрального бюджету, є немічні люди, які взагалі не розуміють - що зараз за війна така (кого і з ким) вибухає у них за вікном.

Заклики перекрити кисень заручникам - відрізати їм світло, воду, газ, і.. пенсію - нагадують мені знаєте що?... Це як селяни зеки йдуть по тайзі з дуже малою ймовірністю вибратися, і по дорозі, кожен раз з'їдають когось із своєї компанії, але більш слабкого. В першу чергу пожирають того, кого спочатку бігти з табору звали як "м'ясо" (тільки "м'яс " про це, зрозуміло, не сказали, воно думало, що "ми - одна команда"). Наступним приймають рішення з'їсти когось із ослаблих в дорозі товаришів... Все це вирішується шляхом голосування біля багаття - ясна річ: більшістю голосів завтрашніх шанувальників. Але, коли доходить черга і до того, хто сам вимушено зжер друзів. Зрештою виживає один. Самий кровожерний канібал. Той, якому плювати, кого ставити на ніж - козулю, кабана чи товариша.

Вчора ти думав: "А нічого - подохнуть, значить, так їм і треба, віддамо на поталу цих, як їх... нехороших зрадників кримчан". Сьогодні пустили під ніж донбассян. А завтра зжеруть тебе.

Ми разом починали бігти в бік свободи. Але більше шансів добігти - у самих аморальних.