Ярослав Жилкін: Пошуками загиблих займаються тільки приватні особи

Більше 160 невпізнаних тіл українських військовослужбовців, загиблих у Донецькій області під час бойових дій, знайшли пошукові групи Всеукраїнської громадської організації Союз Народна пам'ять. Дві третини страшних знахідок зроблені на території Іловайського котла, в який сили АТО потрапили у кінці серпня після вторгнення російських військ. Пошуковці кажуть: Донецька область ще не відпрацьована повністю, а пошуки в Луганській навіть не почалися.

Про те, як волонтери домовляються про маршрути пошукових груп з бойовиками, що ускладнює роботи і чому більшість загиблих неможливо ідентифікувати в польових умовах, розповів голова ВГО Союз Народна пам'ять "Ярослав Жилкін.

- Задовго до війни на Донбасі ви залишили бізнес і зайнялися пошуками тіл радянських воїнів, зниклих безвісти під час Другої світової війни. Чим викликане таке рішення?

- Ми починали бізнес ще в дикі 90-ті роки. Спочатку у нас був ларьок, потім магазин, був ряд компаній. Але в 2008 році я відійшов від справ і зайнявся громадською діяльністю. Вплинула на це поїздка в США: я гуляв по Нью-Йорку і з подивом для себе зрозумів, що багаті люди там ще й соціально відповідальні, це дуже помітно і в чому проявляється. Дізнався, що знаменитий каток в Нью-Йорку, який показують у багатьох фільмах, безкоштовний - його подарувала городянам сім'я Рокфеллерів. У центральному парку стояли лавки з прізвищами людей, які їх поставили. І я трохи переглянув своє життя.

Зараз очолюю ВГО Союз Народна пам'ять - це громадська некомерційна організація, мета якої - пошуки зниклих безвісти у роки Другої світової війни, жертв політичних репресій, і так далі. За рахунок моєї родини йде фінансування пошукових робіт.

- Скільки останків воїнів попередніх війн знайшли ваші пошукові групи?

- У минулому році ми підводили статистику за 2011-2013 роки. Нарахували 3400 солдатів, не вважаючи німецьких військовослужбовців. Все, думаю, близько чотирьох тисяч.

- Чому вирішили почати пошуки на сході, де йдуть реальні бойові дії?

- Коли почалися активні бойові дії в Донбасі, ми зрозуміли, що, оскільки наші військовослужбовці не забезпечені індивідуальними жетонами, у нас будуть безвісти зниклі. Може бути, ще навіть командування і самі солдати цього не розуміли, а ми вже знали - у нас перед очима уроки Другої світової війни. Тільки кожного сотого радянського бійця вдається ідентифікувати, оскільки у них не було жетонів. І ми прийшли до висновку, що доведеться ще й сучасними реаліями займатися. Минув якийсь час, і до нас з такою ініціативою звернулися з Генштабу. Так ми потрапили в першу експедицію. Вона була сформована з хлопців-реконструкторів і з нас, пошукачів.

Першу експедицію очолив я, а зараз вони відбуваються практично кожен день, за винятком тих днів, коли або транспорт зламався, або невідповідні погодні умови, або нам категорично не радили їхати. Думаю, експедицій в зону АТО вже було більше п'ятдесяти.

- Як бойовики пропускають вас на підконтрольні території? Ви погоджуєте маршрути?

- Звичайно, йде попереднє узгодження деталей. На жаль, я не можу розкрити деталі переговорів. Але нас на тій стороні чекають, ми працюємо за заздалегідь узгодженим маршрутом, відпрацьовуємо, потім залишаємо територію і передаємо тіла представникам ЗСУ.

- Чому бойовики погоджуються вас пропускати?

- Вони теж люди. Ми ж не пораненими займаємося. А з мертвими не воюють. Ми це неодноразово в розмовах обговорювали. Вони чудово розуміють, що тіла матерів треба повернути.

- Яка географія пошуків? Ви охоплюєте і Донецьку і Луганську область?

- Донецька область. Поки тільки так.

- З бойовиками Луганської області не вдається домовитися?

- Я ще раз нагадаю, що ми знаходимося в тісному контакті зі Збройними силами України. Знаю, що є якісь групи пошуковців, які їздять на свій страх і ризик. Але ми намагаємося не імпровізувати. Наше завдання - щоб всі учасники експедиції виїхали з зони бойових дій. Безпека понад усе. Ризикувати життями, потрапляти під град куль або снарядів, робити нових двухсотих немає ніякого сенсу. Але нам обіцяють от-от відкрити коридор і туди, в Луганську область.

- Бойовики дають вам якісь гарантії безпеки?

- Знаєте, коли на території сконцентрована велика кількість зброї, коли між територіями постійно відбуваються артилерійські дуелі, то стовідсоткових гарантій ніхто дати не може. Але, слава богу, серйозних подій не було. Гарантії і певні умови дотримані. Плюс, коли ми працюємо, поруч завжди присутній представник тієї сторони.

- У вас є якісь розпізнавальні знаки на одязі?

- Ми їх самі собі придумали. На ходу придумували собі інвентар, адже досвіду роботи в таких умовах у нас не було. Придумали так: треба відрізнятися від військових, щоб, не дай бог, не переплутали з якоюсь із сторін. Тому закупили собі будівельні комбінезони, а потім додали ще помаранчеві жилети, щоб показати, що ми не ховаємося, - оранжевий кидається в очі, хороший цілевказівник для оптики. Демаскирующий одяг. Прижилося, і поки так їздимо. Звичайно, мріємо, що отримаємо статус Міжнародного Червоного хреста і будемо в їх уніформі - може, буде трохи спокійніше. Були навіть курйозні випадки, нас плутали з якимись дорожніми службами, зверталися з нестандартними проханнями, коли бачили на заправці.

- Як ви визначаєте місце пошуків? Це точки запеклих боїв, колишні блокпости?

- Ще на старті нашого проекту у нас працювала гаряча лінія по збору інформації. Тоді вона, правда, була орієнтована на інциденти, пов'язані з пам'ятниками - руйнування, вандалізм. Цю лінію ми перепрофілювали на дзвінки тих, хто потребує допомоги та розшуку безвісти зниклих. Тобто в основному вона була призначена для родичів і військовослужбовців, які бачили, як загинув їх товариш, але не змогли евакуювати тіло. До нас почали надходити звернення, ми їх систематизували і видавали технічні завдання нашим групам. Інформація, що надійшла по Донецькій області, вже майже відпрацьована. Залишилися якісь окремі епізоди, місця, в які ми не змогли добратися, тому що там або мінні поля, або інші перешкоди. Так і працюємо. Періодично ще отримуємо інформацію від місцевих жителів безпосередньо на виїздах.

- Скільки тіл українських військовослужбовців знайшли пошуковці за час роботи?

- Точну цифру не можу назвати. Наприклад, днями наші хлопці знайшли одного загиблого в згорілому танку і цілих два пакета фрагментів тел. Скільки з цих фрагментів тіл були людьми - не знаю. Ми не фахівці, так і час і обладнання не дозволяють визначити. Тому ми їх нумеруем, описуємо, що знайшли численні кінцівки, і відправляємо на ЗСУ, а вони вже будуть вважати. На мій погляд, ми знайшли понад 160 загиблих. Були випадки, коли ти не знаєш, знайшов три або сім чоловік.

Коли почалися активні бойові дії в Донбасі, ми зрозуміли, що, оскільки наші військовослужбовці не забезпечені індивідуальними жетонами, у нас будуть безвісти зниклі. Може бути, ще навіть командування і самі солдати цього не розуміли, а ми вже знали - у нас перед очима уроки Другої світової війни