На Донбасі кажуть: Путін, зараза така, пообіцяв взяти нас до себе, так чому не платить зарплати і пенсії?

Олена Степова - одна з найвідоміших українських блогерів, яка спостерігала зародження війни на Донбасі і ділилася враженнями про події у своєму Facebook, розповіла про реальні причини проросійських настроїв в депресивних містах.

Людмила Улицька відразу стала мене опікати

- Ті події, які ти описуєш у своєму блозі, - це література або щоденник?

- Коли я почала писати про АТО, це були документальні нотатки, особисті спостереження. Це не про Україну, Луганщині, Донеччині, а про моє оточення, про людей, яких я знаю особисто, які загинули чи вижили.

- Як реагували на твої пости земляки-бойовики? Вони намагалися дізнатися, хто ховається за псевдонімом Олена Степова?

- Оповідання викликали у них лють. А дізналися досить швидко - мене зрадив кум. Розумний, грамотний IT-технолог, який в якийсь момент став дуже релігійним, вдарився в православ'я.

- З-за чого такі різкі зміни?

- Через ювенальної юстиції - два роки тому у нас переказували страшилку: мовляв, дітей відберуть, віддадуть на усиновлення на Захід, де їх будуть ґвалтувати опікуни. Ці чутки йшли з місцевої церкви Московського патріархату, по місту ходила група плакальниць, які збирали гроші на боротьбу з ювенальною юстицією. І кум потрапив під цей вплив, не чув доводів, що навіть закону такого немає в проекті біля Верховної Ради. І одним з перших пішов в ополчення, вирішивши, що Росія - оплот православ'я. Після цього наші сім'ї практично перестали спілкуватися, тому що зустрічі закінчувалися сварками, але кум знав, хто ховається за псевдонімом Олена Степова.

- І мовчав?

- Після кожного посту він регулярно дзвонив, казав: "Ти не мала права цього писати". А одного разу просто здав в комендатуру. Але мене добре знають у Свердловську як правозахисника, 90% усіх пенсій, які отримують шахтарі та діти війни, допомогла оформити я. І люди мене впізнали і заступилися.

- Слава Богу, сепаратисти не побили тебе...

- Ну майже... трохи таки дісталося. Ми з тих пір з кумом взагалі перестали спілкуватися, нікому про зраду не розповідали, в сім'ї поплакали-перехворіли. А потім виявилося, що куму в часи голоду привозили з України продукти, потім вони з дружиною поїхали і переоформили в Харкові матеріальну допомогу як багатодітна сім'я. У підсумку він бігає з автоматом за Росію, але гроші отримує від Укропии.

- Хто допоміг тобі опублікувати книгу "Все буде Україна"?

- Письменниця Людмила Улицька і її фан-клуб. У якийсь момент в знак протесту я хотіла писати тільки українською, але мої пости істерично читали росіяни, і я вирішила, що, напевно, в цьому моя місія. Щоб там дізналися, що ж у нас відбувається.

- Росіяни читають твої пости?

- Активніше, ніж співвітчизники, агресивніше коментують і нападають "приват". Але одного разу мені написала Людмила Сум, голова фан-клубу Людмили Улицької, і повідомила, що мої записи потрапили в руки відомої письменниці. Та була вражена тим, що існує ще одне місто Свердловськ, крім нинішнього Єкатеринбурга. А ще популярному автору була близька моя манера подачі образів. "Дуже живі, як в кіно", - говорила Улицька. Письменниця одразу стала мене опікати, росіяни зібрали допомогу, передали її в Гуково. А потім фан-клуб Улицької оплатив мою книгу "Все буде Україна", яка вийшла невеликим тиражем, всього 1000 примірників, а видавництво "Дух і літера" зробили її макет.

- А з українськими видавцями ти співпрацюєш?

- Поки що не склалося, тому що в договорі найчастіше пропонували продати авторські права за безцінь, за три тисячі гривень, пояснюючи ціну тим, що "вам же треба хліб за щось купувати". Другу книгу - "Все буде Україна. Степові історії із зони АТО" - мені допомогли видати мої друзі на Facebook.

Митники та прикордонники з лютого пропускали в Україну російську зброю

- Чому ти все-таки взялася писати про війну?

- З липня, коли пішло усвідомлення катастрофи, почалося самокопання. Тоді здавалося, що якщо ти знайдеш ту саму, першу, цеглу, то зумієш зупинити цю біду. Всі шукали причину війни в минулому.

- Далекому?

- Ні, і тільки зараз я розумію, як ми були сліпі. Ось в 2010 році дочка прийшла зі школи з подарунками до 1 вересня від Партії регіонів. У пакетику лінійка, ручка, зошит, щоденник, але що зачепило: у щоденнику на карті України не було Луганської і Донецької області. Ми тоді подумали, що це помилка. Ми посміялися, діти взяли ручку і домалювали відсутні території, поставили крапки, позначивши Луганськ і Донецьк. А треба було плакати.

- А ще згадалися події, які змушували задуматися?

- Війна навчила звертати увагу на знаки, аналізувати навіть найнезначніші явища. Наше прикордонне місто жило за рахунок контрабанди. На якийсь час контрабанда пропала, прикордонники і митниця сумно виглядали. І раптом напередодні 8 березня свердловські ювеліри ледь не зійшли з розуму: від митників і прикордонників надійшли замовлення на дуже дорогі і ексклюзивні золоті прикраси - подарунки для дружин і коханок. Та такий обсяг - довелося машину наймати спеціальну! Контрабанди як би немає, а силовики всі в золоті. І тільки в червні ополченці мені розповіли, що митниця і прикордонники з лютого пропускали російську зброю в Україну.

- А як склалася доля цих прикордонників і митників, які фактично продали свою країну?

- Була ротація, і їх відкликали вглиб країни.

Кров дітей Донбасу на руках Фаріон

- Спостерігаючи ситуацію зсередини, ти розумієш, чому на Донбасі масово підхопили ідею розколу країни?

- Підхопили там, де злидні. Сніжне та Торез - це морок, пил, якийсь військовий "совок". Жебрак Антрацит, де божевільне безробіття, став оплотом козацтва. У цих містах люди десятиліттями не бачили прогресу: убиті міста, ніякої перспективи, розвалені школи, погані дороги. Шахтарі, які працюють у вибої, щоб оплатити своїй дитині навчання у вузі та виштовхнути його з цих місць у краще життя. Там так, були дуже сильні проросійські настрої і зустрічали козаків як визволителів.

- Яка ж ідея штовхала жителів цих міст до повстання?

- Чому ніхто не помічає, що в цих містах не говорили про ідеологію? Там мріяли про ковбасу, зарплати і стабільності. Але це не ідеали, а соціальна незахищеність говорила в людях. Жителів жебраків міст манила ілюзія великої країни.

- Як виник такий міраж?

- На Донбасі регіональне телебачення крутило російські канали на повну котушку. І люди бачили по телевізору, як Путін веде в бій стерхів, Путін пірнає, Путін виринає - красива картинка світанку і величі могутньої країни. І жителі містечок Донбасу, які відчувають себе непотрібними в своїй країні, яким, до того ж, часто натякали, що вони покидьки, повірили, що потрібні Росії, після анексії Криму. І чекали, що все буде, як в Криму: референдум, російські солдати, Росія, пенсія і ковбаса.

- А хто, по-твоєму, зрежисирував повстання?

- Партія регіонів за підтримки Кремля, а ще - Ірина Фаріон. Вона навіть не подразник, вона підірвала Донбас, як бомбу. Кров дітей Донбасу на руках Фаріон.

- Якби не було її випадів навесні проти жителів Луганської і Донецької областей, реакція Донбасу була б стриманішою?

- Не можна ображати свою націю, не можна в своєму народі шукати ворога, що робила Фаріон. Вона почала ділити українців на білих і трохи замараних. Так, я розмовляю російською мовою, але хіба я не українка? Я теж націоналістка, вважаю, що Україна як суверенна держава має величезний потенціал - духовний, промисловий.

- Мови Фаріон теж тебе образили?

- Донбас, який Фаріон назвала бидлом, - це ж Таня Коновал, заслужена писанкарка України, це міжнародний фестиваль української пісні "Криниченька", поет Іван Низовий, всі ці люди - теж бидло з Донбасу? Російські ЗМІ крутили висловлювання Фаріон цілодобово, показуючи на її прикладі фашизм в Україні. Але ж і ні один український депутат не обірвав її, не сказав: "Так не можна говорити, це наша нація!"

- Як розвивався заколот в твоєму місті?

- У Свердловську сепаратизм підтримали набагато менше людей, ніж в Антрациті або в Горлівці. Багато гірників зі Свердловська в 90-і, коли кругом було безробіття, махнули на заробітки в Росію - від нас до Гуково їхати-то всього 15 хвилин на машині. І коли навесні тільки почалися сепаратистські хвилювання, шахтарі першими сказали: "Ви дебіли, ви взагалі в Росії хоч раз були, ви там працювали? Та нас там за людей не вважали - нам давали саму важку і небезпечну роботу і платили менше, ніж місцевим. Ми там були завжди салоїдами, хохлами. Та там підприємства більше " убиті", ніж наші, - в Росії немає модернізації, а у нас сучасні комбайни, японське обладнання на шахтах". І розуміння, яка там в Росії реальна обстановка, утримало шахтарів від масових бунтів.

- Скільки шахтарів взяли зброю?

- З бригади 250 осіб всього 8 стали бойовиками.

- Тільки шахтарі реально оцінювали "велич" Росії?

- Ні, у нашому прикордонному місті підприємці і лікарі жили за рахунок російських покупців. Росіяни в день зарплати дзвонили свердловським продавцям і ящиками замовляли продукти. Вони скуповували рубежанскі шкарпетки та колготи, нашу ровеньковскую ковбасу, полтавське вершкове масло, цукерки рошеновские вигрібали під нуль, про горілку й пиво я взагалі мовчу. Причина - у нас все смачніше і дешевше, і, що найголовніше, набагато якісніше, ніж у "братньої" країни.

- Це патріотизм в тобі говорить?

- Ні, споживач - під час глухої окупації, коли сепаратисти забороняли підприємцям їздити за товарами в Харків і полиці в магазинах і на ринках пустували, ми були змушені скуповуватися в Росії. Брали найдоступніше, тоді всі мої земляки і розсмакували смак російських макаронів і зубної пасти - було огидно в рот брати не з патріотичних міркувань, а просто тому, що мерзенний смак. А після прання самим недорогим російським порошком білизна ставала ще більш брудною і злазила шкіра на руках.

- А українські лікарі як заробляли на жителів близького зарубіжжя?

- В Свердловськ росіяни масово їздили лікувати зуби, адже у нас найдешевша пломба коштувала 250 гривень, а у сусідів - не нижче $100. Тому в місті до війни працювало понад 50 стоматкабінетів та клінік. А наша оптика і зовсім процвітала за рахунок росіян.

- І хто спочатку підхопив ідеї розколу країни?

- На мітинги сходилися бабусі, полупьянь, маргінали, якісь товсті баби, хлеставшие горілку з горла. З міста з населенням 72 тисячі на площу з трудом збирали 500 осіб. І спочатку всі пікети, що починалися словами мера про Володимира Путіна і "російському світі", закінчувалися вимогою зняти голову міста, який нічого в Свердловську не робить.

- А як же вийшло, що у вас сепаратистські настрої прижилися?

- Якось у нас відключили українські канали. Залишилося російське телебачення, на вулицях, як у часи "совка", заробили гучномовці, звідки нісся про велику Русь. До розгойдування ситуації підключилися місцеві газети, які рясніли провокаційними заголовками: "Уряд України скасовує пенсії та пільги шахтарям", "Голод в Україні можливий"...

- Хто сіяв панічні і антиукраїнські настрої?

- Керівництво міста, Компартія, активно працювали агітатори від Партії регіонів, керівники підприємств і шахт, що належать Ахметову. Вони розповідали підлеглим, що олігарх Ігор Коломойський створив і озброїв батальйони, щоб ті нібито відбирали майно у шахтарів, тому що на Західній Україні злидні. І тут же пропонували створити самооборону і охороняти свої шахти.

- А зараз бойовики ще вірять в цей міф?

- А їх вже немає, вони майже всі загинули, залишилися самі хитрі, які не воювали, а вербували рекрутів. Спочатку представники "ЛНР" стояли на блок-постах без зброї, охороняли пам'ятник Леніну. Як-то на шахтах кинули клич, що їдуть правосеки зносити вождя пролетаріату. Гірники тут же примчали, правосеков не знайшли, зате там були якісь незнайомі п'яні люди в камуфляжі, які пили горілку з горла, ссали на газон і стелу пам'ятника Леніну. Одягнені непрохані гості були бідно, на відміну від місцевих шахтарів, які не шкодують грошей на добротні курточки і взуття. П'яні, бідні - ну явні правосеки. Їм гірники дали в морду, закидали в автобус і відправили додому лікуватися. Виявилося, це були заїжджі російські козаки, які приїхали захищати Донбас від "Правого сектора". Де в цьому сепаратизм? Був містечковий патріотизм, що підігрівається з усіх боків.

- Був у цього заколоту шанс закінчитися?

- Так, люди з першої хвилі ополчення пізніше визнали, що якби не Росія і її зброя, ці хвилювання швидко б завершилися. Вони стояли на блок-постах з георгіївськими стрічками і кийками. А потім почали роздавати автомати і рушниці - копії паспорта, записуючи в члени ополчення. Потім Росія почала завозити камуфляж і важке озброєння. Потрібно визнати, що до вторгнення російської армії війна починалася як громадянська. Все-таки у нас одні люди - громадяни України - взяли зброю і встали проти громадян своєї країни.

В балку до кадировців сползлись змії з усієї округи

- Мене зачепило твоє спостереження, що навіть земля була проти війни...

- У мене дуже трепетне ставлення до землі, прищеплене дідом і бабою з Полтавщини. На моїх шести сотках є город, садок, будка собаки і навіть шматочок степу з дикорослими травами. Коли почалася війна, стали відбуватися дивні речі: вода йшла з тих місць, де в окопах сиділи російські солдати. Спека в степу стояла неймовірна, козаки, осетини і кадирівці втрачали свідомість від спраги. А через кілька днів після артобстрілів раптом починав тремтіти грунт, було схоже на землетрус, в шахтах відбувалися сильні зсуви, завали.

- Тільки земля опиралася війні?

- І тварини. Поряд з селищем Олександрівка в балці, де джерельце, прохолода, розташувалися кадирівці. Окупантів ніхто не бачить, вони бачать всіх і обстрілюють. В цю балку сползлись змії з усієї округи. Моя кума зі страху залізла на дах, а потім розповідала, що гади лізли туди, не звертаючи уваги ні на кого. Чеченці переполошилися, влаштували стрілянину - і потім з селища звалили, навіть три зенітки не витягли з балки.

Біда Донбасу в тому, що він не визнає своєї провини у війні

- Коли ви зрозуміли, що російські війська повноцінно задіяні у війні?

- Спочатку було дуже важко зрозуміти, звідки місто і селища обстрілюють. Але родичі і знайомі з Росії раптом почали дзвонити і писати в "Однокласниках", що приїхали військові, привезли "катюші" (люди цивільні, яка техніка, не розбиралися) і виставляють їх на старих закинутих шахтах, що на пагорбах. Скільки життів так нам врятували прості росіяни! Всі жителі прикордонного Гуково знають, що Росія веде війну проти України. І коли під час окупації мені довелося їхати туди за продуктами - у Свердловську було порожньо, - звичайні гуковчане, дізнавшись, що я з України, говорили: "Ми за вас молилися, чули, як вас вбивають, це ж наші по вас стріляють".

- В Гуково масово підтримують політику Кремля?

- Ні. Коли піднявся сепаратистський бунт, гуковчане дивувалися: "Навіщо вам в Росію, ви ж краще живете?" Адже в Свердловську лікарні, пологовий будинок і школи з відмінним ремонтом і прекрасною апаратурою. Потім до них повалили проросійські біженці, які брали гуманітарну допомогу і збували її на ринку, а за виручені гроші купували горілку. Біженці всі в золоті, на відмінних джипах, які жили на широку ногу, знімаючи дороге житло.

- Зараз затишшя в Свердловську, масштабних боїв немає. Що відбувається в місті, з людьми?

- На окупованій частині України розпочався період усвідомлення. Люди побачили прірву, не віртуальну, а справжню. Ті, хто був у проросійській ейфорії (проукраїнські давно все для себе зрозуміли і знали, що відбувається закінчиться), "прокидаються". Вони розпитують козаків, ополченців, комендатуру: "Ви ж обіцяли, що краще жити будуть всі, а виявилося, що добре тільки вам та вашим родинам, а інші голодують, вмирають, старі вішаються? Що ж далі? Чому все розвалилося?"

- Олена, твої проросійськи налаштовані земляки, усвідомивши масштаби катастрофи, взяли відповідальність на себе за те, що трапилося? Тому що її б не було, якби вони не покликали російські війська і як результат - війну.

- Усвідомлення того, що винні вони, ні - це біда Донбасу. Дивовижні висновки робить проросійське населення. Ті, хто зовсім зомбований, -- таких мало - звинувачують Україну, Порошенко, Обаму, Європу, негрів на танках. Решта, а це більшість, кажуть: "Винен Путін. Він, зараза така, пообіцяв нас з травня взяти до себе. Так чому ж він не платить нам зарплати і пенсії?" І хоча ніхто не чув таких промов і обіцянок, багато жителів Донбасу зробили саме такі висновки.

- Спотворене сприйняття дійсності існує лише там?

- На жаль, ні. Тут, у Києві, мені розповідають міфи про Донбас, як колись там складали байки про Україну. Вони не відповідають дійсності, немає реальної картини того, що відбувається. Приміром, те, що зупинили виплати пенсій, вдарило по найбіднішим, людям похилого віку і інвалідам, і зовсім не торкнулося справжніх сепаратистів. Бойовики, як і раніше, отримують гроші в "Ощадбанку Росії", а гірники ахметовських шахт - в Пумбі.