«Ми стікали кров'ю. А представники ОБСЄ нас перехрестили і поїхали далі»

Ми виїхали, але потрапили в засідку. Намагалися відбитися, але заклинило вежу. Нас сильно вдарило, почали горіти.

28 грудня минулого року він повернувся з полону в Луганську. Тепер проходить реабілітацію у Вінницькому шпиталі. У Анатолія болить голова, не чує на праве вухо, погіршився зір.

- З БТР нас викинуло. На мені загорівся одяг, обгоріла шкіра рук, обличчя. Я оглух, - розповідає він в зоні відпочинку в госпіталі. Там холодно, тому одягнений в куртку. Після повернення з полону збрив бороду, підстриг вуса. Говорить голосно, по приміщенню йде луна. - Врятувало те, що під формою був у своїй куртці і бронежилеті. До пізнього вечора пролежали обгорілі на узбіччі, стікали кров'ю. Повідомив по рації, що нас підбили, але командування не організувало вивіз поранених. Повз проїжджали представники ОБСЄ. Просили їх допомогти, але вони лише перехрестили нас і поїхали далі. Здали наші координати донським козакам, які й підібрали.

Чоловіка доставили в Рівненську обласну лікарню. Він був контужений, обгоріли вуха.

- Медперсонал ставився до мене добре, - згадує. - Мазали якоюсь маззю з сріблом. Говорили, що від неї помолодшаємо. Перші дні не дозволяли в дзеркало дивитися. Навіть лампочку в коридорі викрутили, щоб ми себе не бачили. Через тиждень прийшов у себе. Зрозумів, що в полоні. Покликав медсестру і попросив зателефонувати. Вона злякалася і не дала, але обіцяла поговорити з завідувачем відділення. Той увечері дозволив подзвонити дружині. Сказав, що у важкому стані, але в лікарні. Дружина рвалася їхати рятувати мене, але відмовив.

Луганчан лікують разом з сепаратистами, але в іншому крилі, - продовжує. - За гроші давали нашим хлопцям телефони, щоб зв'язуватися з родичами. Люди налякані. Кого-небудь сепаратисти можуть поставити до стіни і розстріляти.

Втекти з лікарні не міг. Опікове відділення знаходиться на дев'ятому поверсі. Біля кожних дверей чергують чеченці. Солдатів, які зі мною потрапили в полон, випустили через місяць, а мене тримали, тому що я офіцер. Мене здав солдат, з яким були на блокпосту. Зайшов в палату з сепаратистами і сказав: ось мій командир. Щодня викликали на допити. Запитували, навіщо прийшов на їхню землю. Розповідали, що це вони захищають свій будинок, дружину, а я там ніхто. Сказав, що захищаю Україну і що не боюся, навіть якщо мене розстріляють. Тоді розмова пішла спокійніше.

Сепаратисти розстрілюють за все без розбору. Привезли в лікарню двох «айдарівців», сепари кинулися їх розстрілювати. Але начмед лікарні - жінка дістала з кишені пістолет і пригрозила рознести їх мізки по стіні, якщо будуть чіпати полонених. Айдарівців там дуже не люблять, тому що постійно ставлять пастки сепаратистам. Одному навіть відрізали вухо для колекції.

За полонених все вирішував полковник Віталій. Він працює в СБУ Луганської республіки, але мав російські форму і шеврон. Це професійний кадровий військовий. Коли когось випускали, то тільки через нього.

11 грудня Боженко і декільком людям в палаті наказали йти на обмін.

- Хлопців забрали в одну машину, а мене в іншу. Замість обміну повезли в якийсь підвал. Там було ліжко, умивальник і туалет. В кімнаті нас було коли двоє, коли четверо. Але я постійно сидів з одним хлопцем-журналістом з Харкова. Його тримали чотири місяці. Знаю, що "Рома" звуть. Говорити там не дозволяли. За нами спостерігали чечени. Якщо чули, що розмовляємо, вривалися і били по чому бачили. Тричі чечени водили мене на розстріл. Виводили у двір і наказували бігти. Жодного разу не повівся на вмовляння. Стояв і дивився їм в очі. Один раз вистрілили, але у мене не потрапили.

У полоні молився про порятунок. Врятувався тільки завдяки священику, який нас благословив на службу, - каже Анатолій. - У нагрудній кишені носив ікону, яку він дав. Урятували волонтери. Сепарам потрібні були якісь ліки, і ті їх привезли. Волонтери завезли мене в Старобільськ. Звідти зателефонував дружині. Катя приїхала на машині з друзями. Як тільки підлікуюся, знову поїду в АТО.

35 тисяч доларів викупу хотіли терористи за бійця Анатолія Боженко. Гроші два місяці збирали у вінницьких школах та військових частинах. Мають $10 тис. Витратять на лікування та реабілітацію.