Донбас. Далі що - політична воля президентів?

Днями в Берліні Мінські угоди обговорювали міністри закордонних справ чотирьох країн - України, Росії, Німеччини та Франції. І хоча обійшлося без гучних заяв і публічних взаємних звинувачень, розмова за закритими дверима була важкою - зізнався потім український міністр закордонних справ Павло Клімкін.

Звичайно, самостійних рішень дипломати не беруть, їх головне завдання - триматися Мінських угод і напрацювати павутину зв'язків.

- Це важливо з технічної точки зору, - вважає політолог Володимир Фесенко. - "Нормандський формат" на рівні міністрів не можна втратити, тому що співпрацювати безпосередньо з "ДНР" - "ЛНР" ми не можемо, а президенти не можуть тримати в голові всі дрібниці і проводити наради раз на місяць.

Ми зібрали основні питання, в яких перетиналися учасники переговорів. В основному напрямку роботи вони згодні один з одним: будь-які переговори краще обстрілу. Хоча в кожному пункті є нюанси.

Пункт перший: відвід озброєнь

Відведення важкої техніки на безпечну відстань контролюють міжнародні спостерігачі. В цілому оцінюють задовільно, хоча все впирається в одну проблему: у зоні бойових дій багато тих, хто "сам собі голова".

Самостійні військові одиниці існують, хоча офіційно, на рівні київської влади, про них майже не згадують. Перший крок до вирішення проблеми зробив знаковий "Правий сектор", який задекларував готовність увійти до складу Міноборони. Вони ж прислухалися до слів центральної влади і залишили частину позицій на лінії зіткнення. Особливої катастрофи не сталося, але вони задекларували готовність співпрацювати.

Складніше з бійцями противника, у яких немає навіть поняття про центральному командуванні. Формування розрізнені, а накази віддають десятки людей. Це питання піднімали в розробці Інституту стратегічних досліджень про сценарії розвитку ситуації.

За їх даними, якщо говорити про сценарії з повним перезавантаженням регіону (як вони самі визнають, не дуже реалістичному), то знадобиться "роззброїти бойовиків і повернути всіх "добровольців" в РФ".

Пункт другий: ситуація з полоненими

Умова обміну полоненими "всіх на всіх" спочатку вважали важко здійсненним. У цього процесу два гальма. Перший - в Україні полонених немає, є підозрювані або вже засуджені злочинці. Якщо мова йде про тяжкі статті, їх не можуть випустити на свободу під особисте зобов'язання або по амністії. Сторона противника, як стало відомо зі своїх джерел, вимагає видати саме таких людей.

Другий - багато бійців і громадянських з нашої сторони перебувають у заручниках у угруповань, які фактично непідконтрольні "ДНР" або "ЛНР". Є розбіжності й у тому, хто саме повинен вести переговори.

Зараз у полоні, згідно з офіційними даними, знаходяться близько 200 військових і близько 60 цивільних. Волонтери вважають, що їх може бути набагато більше.

Пункт третій: вибори

Самий спірний пункт з усіх. Тільки виконавши перші два, можна буде переходити до заключного питання: визначення того, хто в Донбасі головний.

Фактично робота над цією темою ще й не починалася. Україна визначила свою позицію в законі про особливий статус Донбасу. Суть в тому, щоб під час передвиборчої кампанії всі кандидати отримали гарантії безпеки і мали рівний доступ до виборця. А на даний момент цього ніхто не може гарантувати.

- Про дату виборів говорити ще не можна, - вважає політолог Володимир Фесенко. - Ще намацують і погоджують формат майбутньої робочої групи. Проблема в тому, що наші дипломати не можуть сісти за стіл переговорів з "ДНР" - "ЛНР". Чесно кажучи, я поки не бачу варіантів, що це питання зможуть вирішити.

За оцінкою експерта, є один засіб домовитися - політична воля президентів. Можливо, їм знадобиться для цього окрема зустріч, на якій проблему виборів винесуть за дужки і приділять їй достатньо часу.