96-річний Іван Залужний мріяв відзначити 70-річчя Перемоги разом зі своїм 23-річним онуком Ванею

Ціною життя врятував своїх товаришів

10 травня Івану Оникійовичу виповнюється 97 років. Він досі сповнений сил і енергії. Про колишні подвиги ветеран Другої світової розповідає досить бадьоро, але щойно мова заходить про єдиного онука - поникає.

Втім, знаходить в собі мужність, стримуючи сльози, розповісти про подвиг 23-річного лейтенанта Нацгвардії Івана. Хлопця назвали на честь діда-ветерана.

- Я так чекав цього ювілею Перемоги. Хотів пройти на параді з Іваном. Адже він у мене справжній чоловік, захисник. Закінчив військову кафедру, а коли мобілізувався, отримав звання. Він тоді приїхав до мене у формі, гарний такий, і каже: "Товариш полковник, за вашим наказом прибув", - згадує Іван Залужний.

В АТО хлопець йшов добровольцем. Заради цього навіть відклав своє весілля, яке було призначено на 7 червня і до якого вже було все готове. Але нареченій Діні так і не судилося дочекатися свого нареченого.

- Відмовляти його йти захищати країну я не мав ніякого права, - впевнений дід. - Просто сказав перед відправкою в зону АТО, що потрібно бути обережним, але і не ховатися за чужими спинами.

У ніч, коли загинув хлопець, ні його дідусь, ні мама не спали - передчували щось недобре. У серпні 2014-го в Донецькій області Іван, прикриваючи свій підрозділ, відбивав нічну атаку. Від отриманих поранень він помер у лікарні. Але ціною власного життя лейтенант врятував 50 бойових товаришів.

- Ваня не міг інакше вчинити. Він же патріот. Виріс у військовій родині: я дослужився до полковника, його мама Галина теж учасник бойових дій - служила в Афганістані, - каже Іван Оникійович. - Я йому з дитинства розповідав про те, яку війну ми в свій час пережили.

Дідові розповіді міцно запам'яталися Івану. І він, не вагаючись, віддав своє життя за порятунок товаришів, за свободу Батьківщини.

Воював під Сталінградом, і навіть на Курилах

В армію Івана Залужного-старшого закликали 1938-м. Він дослужився до молодшого лейтенанта і вже мав їхати додому, але так і не встиг демобілізуватися. Це було незадовго до 22 червня 1941 року. Замість мирного життя - виснажливі роки військових тягот.

Направили Івана Оникійовича в морську піхоту. Один з найбільш складних і важливих боїв, в якому брав участь запорізький ветеран, - це битва під Сталінградом в 1942 році. Там же боєць отримав серйозне поранення в ногу, лікарі дивом врятували від ампутації. А ледве одужавши, він одразу попросився назад на фронт. Брав участь у переломній битві Другої світової - битві на Курській дузі.

- Війна - це дуже страшно і боляче. За один день я позбувся двох найкращих друзів, - згадує Іван Онікійович.

Мирне життя Іван Оникійович завойовував аж до вересня 1945 року воював з Японією на Курильських островах. На флоті фронтовик прослужив до 1965 року. Після відставки повернувся разом з дружиною і двома дітьми на малу батьківщину - у Запоріжжі. Влаштувався на завод. Життя йшло своїм чередом - ось вже й онук одружитися зібрався. Жити б та радіти. Але в будинок постукала нова війна...

Історія ветерана, який втратив єдиного онука, швидко розійшлася по соцмереж - зараз зі всієї країни до Івана Залужному летять привітання з 9 Травня, подяки за подвиг під час тієї страшної війни, слова підтримки.

А в честь загиблого лейтенанта Івана Гутника-Залужного в Запоріжжі назвуть сквер.

- Ми виховали Ваню порядною людиною, справжнім патріотом, - з гордістю каже Іван Оникійович.