Засудити Росію. Чи заплатить агресор за скоєне?

З приходом миру на Донбас, українська держава зіткнеться з тим, що повернути регіон до повноцінного мирного життя буде зовсім нелегко. Один з варіантів залучення коштів для відновлення українського Донбасу – компенсація завданої шкоди за результатами судових позовів проти держави-агресора.

Ціна питання

Керівництво РФ на сьогодні чітко дало зрозуміти, що включати примарні «республіки» до складу РФ вона не збирається. Довго існувати в якості «незалежних» держав, вони також не зможуть – це вам не Абхазія з 200-тисячним населенням – людей в «республіках» явно побільше.

Зруйновані дороги, інфраструктура, будинки, знищені, розграбовані і вивезені в РФ промислові підприємства, заміновані ріллі, складна екологічна ситуація, затоплені разом з обладнанням шахти – ось далеко не вичерпний перелік проблем, з якими стикатимуться українська влада і суспільство в міру повернення до складу України окупованих територій.

У даному контексті стає актуальним і важливим питання: де нашій державі взяти величезні фінансові кошти на відновлення зруйнованого війною Донбасу.

Ще у вересні минулого року в РНБО називали орієнтовну суму збитку регіону в 30 млрд. грн. Відтоді минув майже рік, і кількість руйнувань помітно зросла.

У лютому цього року заступник міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Володимир Кістіон озвучив цифру в 1,5 млрд. доларів збитку. При цьому чиновник уточнив, що реальна вартість відновлення буде набагато більшою, оскільки при розрахунках не враховувалися дані про пошкодження на територіях Донбасу, які непідконтрольні української влади.

Остаточну суму збитків, спровокованого війною, можна буде підрахувати тільки після закінчення бойових дій. Проте вже зараз зрозуміло, що ці цифри будуть величезні – крім зруйнованих доріг, будинків, підприємств, багато громадяни України втратили свій бізнес, автомобілі, житло, інше рухоме і нерухоме майно.

Не варто також забувати про втрати державного бюджету за податковими платежами в Луганській і Донецькій областях, зниження рівня іноземних інвестицій з-за російської агресії.

Враховуючи все це, візьмемо на себе сміливість припустити, що сума прямого і непрямого збитку, нанесеного цією війною нашій країні, вимірюється сотнями мільярдів гривень.

Виникає резонне питання: де нашій державі взяти ці гроші?

Логічно було б, щоб відповідальність за матеріальні наслідки війни на Донбасі ніс сам її винуватець – Російська Федерація. Однак насправді це не так просто.

Що заважає судитися з РФ?

На початку 2015 року Європарламент подав в Міжнародний кримінальний суд в Гаазі одразу три заяви для ініціювання розслідування окупації Росією Криму та частини Донецької і Луганської областей. За словами міністра юстиції України Павла Петренка, Україна також долучила до цього позову зібрані Генеральною прокуратурою докази незаконних дій Росії на території Криму, Донецької та Луганської областей.

У відповідності з процедурою, міжнародна судова інстанція після проведення розслідування, повинна буде прийняти рішення про відкриття відповідної кримінальної справи.

У лютому цього року Верховна Рада України голосами 271 депутата визнала юрисдикцію Міжнародного кримінального суду в Гаазі (МКС) для розслідування злочинів проти людяності, скоєних в Україні, починаючи з 20 лютого 2014 року і по сьогоднішній день. Згідно з задумом авторів цієї постанови, воно має покласти початок міжнародному судовому переслідуванню російського керівництва, причетного до організації конфлікту на Сході.

Експерт ГО «Центр громадянських свобод» Ірина Мухіна пояснила Informator.lg.ua, що на сьогодні ця процедура так і не доведена до логічного завершення:

«Верховна Рада України прийняла такий акт, але ми повинні були б отримати відповідь міжнародного кримінального суду про те, що вони прийняли цю декларацію. Ми знаємо, що Україна не тільки не питає у цій судовій інстанції, прийняла вона декларацію, держава також і не направив цей Акт і це волевиявлення в Міжнародний кримінальний суд. Виходить, що Україна прийняла таке рішення, але не привела його в дію фактично».

Наша співрозмовниця зазначила, чому навіть за умови ратифікації Україною Римського статуту громадяни, які постраждали від російської агресії, не могли б звертатися в Міжнародний кримінальний суд з цивільними позовами:

«Щодо цивільних позовів від громадян України в Міжнародний кримінальний суд, слід зауважити, що ця судова інстанція не діє так, як інші міжнародні суди, наприклад, Європейський суд з прав людини. Міжнародний кримінальний суд порушує кримінальні справи на основі підозри у скоєнні злочинів проти людства, геноциду, військових злочинів. Тобто, ці заяви громадян можуть служити доказами, які суд буде перевіряти. Проте ні в якому разі суд не буде розглядати ці скарги, тому що він просто некомпетентний у цьому питанні. Іншими словами, ці позови фактично не мають сенсу», – вважає Ірина Мухіна.

Також експерт зазначає, що є інші міжнародні судові інстанції, куди українці можуть подати цивільний позов на Російську Федерацію:

«Досвід показує, що жителі непідконтрольних Україні територій можуть подавати позови до Європейського суду з прав людини, в тому числі, проти держав Україна і Російська Федерація. Слід зауважити, що такі позови вже є. Громадяни можуть подавати на Росію позови, як співвідповідача за даними справах».

Відповідаючи на запитання про перспективи ратифікації Римського статуту, експерт пояснила, чому цей документ не поширюється на територію України.

«Згідно з заявою РНБО, ратифікація Римського статуту сприяла б поширенню російської пропаганди. Ми думаємо, що ці одноразові позови, які поширюються серед переселенців, яких інформують, що вони можуть подати позов на Україну чи на Росію — це результати російської пропаганди, поширює інформацію про можливості «засипати» позовами міжнародні судові інстанції. Але це залякування позбавлене практичного сенсу. Слід зауважити, що наша влада, як і будь-яка влада в державі, де йде війна, боїться ратифікувати Римський статут. Крім того, проти ратифікації діє російська пропаганда – Росія також не хоче, щоб Україна ратифікувала Римський статут, тому що це буде означати, що всі особи, які будуть здійснювати злочини на території України, будуть підпадати під її юрисдикцію, у тому числі, і російські громадяни», – підсумувала Ірина Мухіна.

За останні півтора року Україна подала низку позовів до Європейського суду з прав людини. Перший з них був поданий ще в березні 2014 року. Зміст даних матеріалів позовів постійно оновлюється і доповнюється доказовою базою.

Також, Україна ініціювала процедуру залучення Росії до відповідальності в Міжнародному суді ООН за порушення конвенції про боротьбу з тероризмом.

РФ буде платити за скоєне?

26 травня президент США Барак Обама анулював указ, який забезпечував оплату російського урану за програмою «Мегатонни в мегавати». Згідно з цим документом, прийнятим в 1993 році, уран з демонтованих російських боєголовок знайшов застосування в атомній енергетиці США.

У 90-х постачання урану ледь не були зірвані цивільними позовами до Росії. Саме тому керівництво Сполучених штатів, спираючись на Акт про національних надзвичайних ситуаціях, заблокувало активи Росії на території США і захистило їх від домагань кредиторів.

Оскільки постачання урану були завершені в грудні 2013 року, президент Обама вирішив, що необхідність захисного блокування активів вичерпана.

При цьому, американці неодноразово підкреслювали, що дана дія президента США не має прямого відношення до агресії Росії в Україні.

Чи Так це насправді? Не будемо заглиблюватися в нетрі американської політики.

Скасування цього указу, фактично, означає, що на російські активи на території США може бути накладено арешт, у тому числі, і в разі невиплати з цивільних позовів у судові інстанції. Хоча, на перший погляд, дана обставина не здається таким вже й значним, не варто його недооцінювати – це чергова можливість «тиснути» на агресора і примушувати його до конструктивного діалогу.

Той факт, що світова громадськість в чому йде назустріч українському керівництву і створює умови для захисту своїх інтересів, є безперечним.

Однак, як би це не було сумно, слід визнати, що наша держава все ще не готове протистояти «гібридної» агресії РФ на всіх рівнях. Зокрема, це стосується захисту його інтересів у міжнародних судових інстанціях.