Алкоголічний «котел». Солдати спиваються на полігонах (репортаж)

Невелике село Ульянівка Миколаївської області, поблизу якого розташований навчальний центр Збройних сил України «Широкий Лан», останній рік переживає справжній підйом економіки. Із-за війни, пише на "Думській" Олександр Сибірцев.

Особливо раді такому сусідству власники кількох сільських магазинів і барів, адже практично вся заробітна плата розквартированих поруч військових залишається в касах точок, де продають спиртне і немудрену закуску. Іншим місцевим жителям «спиртний» економічний підйом приносить серйозні незручності. Інструктори та волонтери давно прозвали це село «ульяновським котлом» — повальне пияцтво знищує дисципліну у військовій частині і породжує конфлікти з цивільним населенням. В польовому таборі нерідкі напади алкогольного делірію, а деякі воїни, на жаль, вже пішли з-за алкоголю на той світ. На жаль, багато жертв зеленого змія — солдати героїчної 28-ї гвардійської мехбригади, що базується в Широкому Лані».

Центральна вулиця села давно прозвана місцевими дотепниками «Бермудським трикутником» — тут, на невеликій відстані один від одного, розташовані відразу кілька «генделиков».

Незважаючи на те, що населення села становить трохи більше тисячі осіб, алкоточки процвітають – горілка і пиво на полицях не залежуються. Основні покупці – військові. Лише один з барів при в'їзді в село має назву, інші безіменні. Для зручності клієнтів у дверей таких закладів стоять два–три обшарпаних столи зі стільцями. Гості вживають частину купленого спиртного прямо тут, не відходячи, так би мовити, від каси. Те, що не змогли випити, забирають з собою. Столи накриті пропаленими у багатьох місцях клейончастими скатертинами. Замість попільничок – банки з-під кави.

Для «VIP-клієнтів» – офіцерів та інструкторів — у барах є почесні столики в непримітних кутах. Деякі з них відокремлені від загального залу фіранками.

За сорок хвилин, що ми знаходилися біля одного з таких «генделиков», до закладу завітали більше десятка солдатів. Люди в піксельній уніформі затарюються по–дорослому: менше двох–трьох пляшок горілки і десяти пляшок пива не купують. І це незважаючи на те, що, за нашою інформацією, зарплата у 28-ій бригаді буде видаватися лише через десять днів.

Незабаром підтягуються на це своєрідне аватар-паті та «віпи». У точки, здіймаючи хмару пилу, хвацько гальмує пофарбований в колір хакі «Фольскваген Пасат» без номерів. Судячи з нашивками, нові відвідувачі «генделика» — бійці батальйону «Айдар», частина якого розташована в «Широкому Лані», по сусідству з розташуванням одеської бригади.

Здоровані-«айдаровці», одягнені в нову форму, купили по пляшці «Чернігівського» і присіли за дальній столик, дистанціюючись від інших покупців – простих солдатів 28-й.

Добровольців явно не турбував той факт, що, випивши пива, вони знову сядуть за кермо своєї іномарки.

До першої години дня в барчике вже сиділо з десяток клієнтів в разномастном камуфляжі. Солдати відкрито потягували прямо з горлечка пивко і наливали один одному в пластикові стаканчики горілку. Військові явно не переймаються своїм зовнішнім виглядом – майже всі тусять в досить затрапезному вигляді. Незабаром до не зовсім тверезим «бійцям» підійшов і зовсім дивний персонаж – хлопець був одягнений у камуфлірованую майку і... шорти, дуже схожі на сімейні труси.

- Васьок, ти че, прямо з ліжка сюди нагострив лижі, шо, і штани забув одягнути? — потішаються над колегою вояки.

- Та воно мені треба? Штани для цієї справи не потрібні! – віджартовується худорлявий хлопець в шортах, виразно клацаючи себе пальцями по кадику. Купивши пару пляшок дешевої горілки і сигарети, схожий на звичайного сільського алкаша «захисник» швидким кроком віддаляється в бік навчального центру.

СТЕЖКА АВАТАР

Шлях з казарм навчального центру в центр села, де зосереджені точки з торгівлі спиртним, вже прозвали «Стежкою Аватара». Щодня по цій стежці проходять десятки військових. Цікаво, що більшість покупців в уніформі дотримуються своєрідну техніку безпеки — загортають куплений алкоголь в чорні пакети. На базу «аватари»-самовольщики пробираються через діри в огорожі навчального центру.

Особливо ледачі «аватари» користуються послугами кур'єрів — місцевих жителів, які доставляють випивку на полігон за склянку-другу горілки. Одна з таких посильних — неохайна жінка з кількаденним перегаром — придбала на наших очах кілька пляшок дешевої «плодово-вигідної» настоянки і кілька пакетиків кави. Алкокурьєра весело вітали інші відвідувачі в камуфляжі. Судячи з розмови, жінка купила спиртне для «хворих» багатоденним запоєм, які не змогли дістатися на своїх двох до генделику.

Місцеві жителі кажуть, що від пияцтвом військових у них суцільні проблеми — і бійки влаштовують, і бешкетують.

«Навчальний центр був тут завжди, але раніше у них була дисципліна – строковики і контрактники особливо не розслаблялися — якщо і бухали, то тихенько, щоб ніхто не бачив. Але коли ця проклята війна почалася, тут і пішло свавілля. Мобілізовані з навчального центру, а це дядьки від тридцяти до п'ятдесяти, напиваються, як свинюки, бродять бухими, дебоширять, б'ються один з одним. Деякі, як понапиваються, так пісні кричать на все село. Або пива нап'ються, а потім справляють нужду в громадських місцях. А нещодавно вони зібралися компанією і пішли купатися на ставок, що в центрі села. Упились в дрова, роздяглися і голяка стрибали в ставок. Потім кілька солдатів прямо на вулиці блювали. Навіть діти та жінки їх не бентежать», – розповідає мешканка Ульяновки Лариса Т.

Підтверджує слова своєї подруги 50-річна Тетяна Василівна. У її двір на тижні забрела компанія солдатів. Чоловіки сп'яну переплутали адресу:

«Коли чоловік почав їх виганяти, вони сказали йому, що він, мовляв, не патріот, а зрадник. Почали лаятись і кричати: «Ти як до героїв звертаєшся? Ми тебе захищаємо, а ти в тилу тут отсиживаєшься?!» Ну, чоловік надавав їм маленько і вигнав. Але інші їх товариші, які були не такими п'яними, все ж вибачалися і казали, що це «фронтовий стрес», — згадує жінка.

При цьому чоловіча частина населення Ульяновки з великим розумінням ставиться до такого сусідства.

«З місцевими військові особливо не сваряться. І якщо б'ються між собою. Бувають між ними розбірки – хто воював, а хто в тилу сидів або тільки-тільки був покликаний по мобілізації. Аватарів серед них не так вже багато. А якщо і п'ють, то ведуть себе тихо розмовляють собі за столиками, а потім йдуть спати», — стверджує житель Ульяновки Микола.

ГРАНАТА ЗА СТО ГРАМІВ

За словами наших співрозмовників, командування навчального центру кілька разів намагалося закрити «генделики» в Ульяновці, однак безрезультатно. Заборона тривала не більше дня.

«Наші місцеві мужики теж не дурні остограммиться, – зізнається місцева мешканка Ірина. — Заборону на торгівлю спиртним сприймають як особисту образу. Відразу почали кричати, що в суд подадуть або морду командирам поб'ють. Як закрили «точки», так і відкрили – і доби не пройшло. Командири не мають права сільські магазини закривати. Ось ми і мучимося. А господарі точок радіють. Один з них нещодавно машину нову купив на свої гроші проклятущі, горілчані!»

Горе-вояки витрачають на алкоголь всі гроші. Невеликі зарплати їх явно не бентежать. У більшості «аватарів» фінанси закінчуються через кілька днів після отримання платні. З ситуації хронічного безгрошів'я і, відповідно, хронічного бажання випити виходять просто – продають наліво паливо, форму та інвентар.

«Пару місяців тому у нас солдати навіть гранати пропонували. За штуку п'ятдесят гривень просили або пляшку горілки. Зараз цього вже немає — мабуть, гранати скінчилися», — жартують місцеві.

Цікаво, що велика кількість п'яних солдатів в центрі села і вільний продаж спиртного військовим явно проходять поза зоною уваги військової прокуратури та Військової служби правопорядку. В селі ми не зустріли жодного патруля ВСП. Лише за кілька кілометрів від Ульяновки біля траси видніється самотній автомобіль військової інспекції. Як розповів один з офіцерів 28-ї ОМБР, командування навчального центру байдуже ставиться до пияцтва своїх солдатів.

«Безпробудно п'є майже половина мобілізованих. Це проблема ще цивільного життя – більшість з них були алкоголіками і бухали на громадянці. Ніякі вмовляння, погрози на них не діють – ми можемо посадити пару-трійку з них на гауптвахту, але решта все одно будуть пити. Їм це до лампочки. Штрафуємо, але утримання штрафних з окладів – справа незаконна, оштрафовані починають обурюватися, справа навіть до бійок доходить... Можна, звичайно, розстрілювати, але Кримінальний кодекс заважає», — журиться один з офіцерів з'єднання.

У свою чергу, представник військової прокуратури Павло Аксьонов запевнив нас, що командування навчального центру та Військова служба правопорядку намагаються боротися з пияцтвом солдатів.

«Щодо випадків пияцтва відкриваються адміністративні провадження – їх вже близько десятка. Винні у порушенні дисципліни і вживанні спиртного караються триманням на гауптвахті. Командування намагалася кілька разів заборонити вільний продаж спиртного військовим в Ульяновці. Але бажаючі випити все одно знаходять, де придбати спиртне...» — зазначив Павло Аксьонов.

ФРОНТ ЯК ПОРЯТУНОК

Знають про проблему і волонтери, які допомагають 28 бригаді. Так, громадський діяч Оксана Алексєєва каже, що з «ульяновським котлом» вона з товаришами бореться більше року:

«У ньому просто пропадають мобілізовані, кадрові, ті хто повернулися на ротацію. Багато військовослужбовці, які зараз знаходяться в зоні АТО, готові і далі нести службу на фронті, відмовляються від відпусток, лише б не потрапити назад на полігон. П'яні розборки стали нормою, не кажучи вже про «білочку». Були випадки і летальних випадків від безпробудного пияцтва. Ми намагаємося достукатися до директорів магазинів і кав'ярень, щоб вони припинили продавати алкоголь військовослужбовцям, але це все мимо закону. Тут не зона АТО, в якій така заборона є. На жаль, ВСП теж слабо реагує на те, що там відбувається», — каже Алексєєва.

У ще одному межує з «Широким Ланом» селі Данилівці — розповідають історії страшніше.

«Всяке бувало. І на Бтрі заїжджали за горілкою, а коли їм відмовляли — кидали у двір димові шашки, погрожуючи, що наступного разу метнут гранату, і затвор автоматів пересмикували», — пригадує власниця одного з даниловських магазинів.

На кордоні з полігоном зустрічаємо двох солдатів з 28-ї. Вони на чергуванні – стежать, щоб на територію центру не забрідали сторонні люди. Хлопці мобілізовані з Кіровоградської області, були в АТО — служили в Красногорівці під Донецьком, а зараз на ротації, ніби як відпочивають. Кажуть, самі не п'ють, і просять, щоб не судили за «аватарам» про всіх відразу.

«Просто алкаші – вони на увазі. Якщо бєспрєдєльнічать, то про це відразу всі починають говорити. Ось навіть і ви, журналісти, приїхали. Але ви краще про них не пишіть. Адже ви ж були на фронті, бачили самі, як 28-я хоробро воювала. А тепер ось напишете про алкашах, і всі будуть думати, що наша бригада – найбільш питуща. Але це ж неправда!» — з гіркотою відгукнулися про своїх товаришів воїни.

І то правда... 28-я бригада прийняла на себе основний удар сепаратистів у Мар'їнці в червні цього року, зазнала втрат, але не відступила. Бачив своїми очима. Тим менш не приємно те, що відбувається з бригадою там, де війни немає.