Ющенко: Захід спокійно спостерігає за тим, як порушуються міжнародні гарантії, в той час як Україна на смерть б'ється з Росією на Донбасі

Третій президент України Віктор Ющенко розповів, чому б проголосував за відставку Кабміну, навіщо країні постійні перевибори і чому нас найбільше підвів саме Захід, "залишивши один на один з ворогом".

– Якщо б 16 лютому ви сиділи в залі парламенту як народний депутат, проголосували б за відставку Кабінету Міністрів?

– Так. І справа не в самому прем'єр-міністра, а набагато ширше – в свідомості, точніше, її відсутності, процесів, які відбуваються в країні не один рік. Спробуйте поглянути з висоти і відповісти на питання: яка найгостріша і головна хвороба України?

– Корупція та відсутність стратегічного державного мислення влади.

– Це наслідок, а не причина. Що відбувається на сході країни? Не просто війна, вона теж наслідок. На сході України криза ідентичності, яким користується наш ворог. І щоб не віддати ворогові найслабшу частину нашого національного ланки, ми повинні сформулювати головне завдання національного єднання. Я кажу про формування політичної української нації, в яку входять всі громадяни країни, незалежно від їх етнічної приналежності. Слабке національне єднання і слабка внутрішня інтеграція – ось корінь нашого зла в самому широкому сенсі.

Те, що сталося у Верховній Раді 16 лютого, – одне зі свідчень цього зла. У залі зібралося "хрещене і нехрещене", ліві і праві, аферисти і авантюристи. На кону стояло питання, бути чи ні цього уряду. І після всього, що сталося під час голосування, стало ясно: проблема навіть не в Кабміні, а в самій Раді.

Яценюк: "Цей Кабмін зробив максимум"

Якщо ми дійсно парламентсько-президентська держава, то формування самої влади, її економічного, фінансового та політичного курсу визначається коаліцією. Тільки коаліцією, і більше, вибачте, ніким! Але голосування 16 лютого підтвердило: нинішня коаліція не в змозі дати чітку відповідь, чи має уряд Яценюка залишатися в кабінетах на Грушевського чи піти у відставку.

– Чому ви переносите всю провину на коаліцію, а не на Адміністрацію Президента? Адже саме під тиском Банкової частина нардепів раптово не проголосувала за відставку Яценюка, хоча за 15 хвилин до того визнала незадовільною роботу Кабміну.

– Я прочитав багато коментарів після голосування в Раді 16 лютого. Знаєте, що мене трохи роздратувало? Всі кажуть: "Винні Ахметов, Коломойський, Фірташ, Льовочкін і інші олігархи". Безумовно, винні. Але у мене питання: у нас є чітка позиція політичних сил, які складають парламентську більшість? Якщо є, тоді чому відставка або не відставка Кабміну стала кровним питанням умовного Ахметова, а не коаліції?

Мені абсолютно все одно, як проголосував Опозиційний блок, це ситуативне, тактичне рішення. Набагато цікавіше, чому в Блоці Петра Порошенка 39 нардепів не проголосували за відставку уряду Яценюка.

– Тому частина парламентаріїв настільки підконтрольна президенту, що на першу його вимогу змінює своє рішення на протилежне.

– А я впевнений, що першопричина загострення політичної кризи не у президента чи прем'єра, а саме в коаліції. Коли парламентська більшість спочатку оцінює роботу Кабміну як незадовільну, а після не висловлює цього ж Кабміну вотум недовіри – це хвороба коаліції.

Зрозумійте, коаліція – це суть державного управління. Хлопці, ви взяли на себе відповідальність і у відповідності з мандатом сформували уряд. А що сьогодні виходить? Ми маємо нібито доблесну коаліцію, яка всіма силами "боролася" за відставку прем'єра, і нібито недоблестний Кабмін. Вибачте, але першопричина хвороби насамперед у коаліції, яка за рік свого існування так і не проартикулировала головні національні завдання держави, не розробила для України стратегічний план. Все інше – похідне.

Роками в українському парламенті сиділи і сидять люди, які є повним нулем в політиці, але пройшли нагору завдяки величезним грошей і щедро засіяних виборчих дільниць

– Тобто ви наполягаєте, що проблема не в Яценюку і в його небажанні розлучатися з кріслом прем'єр-міністра, а в безперервній гризні всередині коаліції?

– Переконаний: якби парламент дав Кабміну чіткий план, а той його не виконав, такий уряд легко можна було відправити у відставку. Але не було плану! І в основі нинішньої коаліції з самого початку не було нічого об'єднуючого, не було і немає загальної ідеологеми.

Партії, які склали парламентська більшість, мало що об'єднує. Така коаліція ніколи не стане ватажком політичної нації, не зможе реалізувати інтереси країни, не виправдає очікувань. Ось суть сьогоднішнього конфлікту "Верховна Рада – Кабмін".

– Все одно не розумію, чому основну частину провини ви переносите на коаліцію, а не на Адміністрацію Порошенко і Кабмін Яценюка. Зрештою, міністр економічного розвитку і торгівлі Айварас Абромавічус прямо заявив, що причина його відходу – політична корупція і дивляться, приставлені до нього і президентом, і прем'єром.

– Ви вимовили ключове слово – політична корупція. Сама по собі корупція на всіх рівнях не є причиною хвороби держави, вона лише наслідок. Якщо ми хочемо рухатися вперед, треба бити не по голоблі, а по коню. Бити не по мішку, а по ослу, який його везе.

– І хто в нашому випадку осел?

– Політичні квоти. Не важливо, чи ми говоримо про корупцію в медицині, освіті, або енергетиці. Природа проблем у будь-якому секторі саме в політичній корупції і квотному принципі влади. Візьміть Міністерство охорони здоров'я: яким святим і професійним не був би міністр, якщо до нього від трьох фракцій приставлені наглядачі, які курують потоки, про реформи мови бути не може.

Про який розвиток держави ми говоримо, якщо влада формується на корупційній основі, а уряд за квотним принципом, плюс розставляються дивляться і касири на всі потоки?

Для мене яскравим прикладом політичної корупції стали вибори на 205-му окрузі в Чернігові. Два кандидати в одного машина, набита конвертами з грошима, в іншого – благодійний фонд з безкоштовною видачею продовольчих пакетів у центрі міста. І хлопці з цим йдуть на вибори! Більше того, жоден прокурор не сказав: "Хлопці, ви порушуєте закон!", жоден суддя не виніс рішення негайно зняти таких кандидатів з виборчого процесу, жоден поліцейський не взяв і не відвів цих "героїв" в органи дізнання.

Вибачте, але подібний виборчий процес автоматично зажадає корумпованого суддю, прокурора, працівника СБУ або Генпрокуратури, які будуть обслуговувати таку "політику". Повторюю: корінь зла взагалі не в корупції, а саме до політичної корупції.

– І щоб остаточно і безповоротно вирвати цей корінь треба?..

–...змінити існуючу криміналізовану систему виборів.

Роками в українському парламенті сиділи і сидять люди, які є повним нулем в політиці, але пройшли нагору завдяки величезним грошей і щедро засіяних виборчих дільниць. Ви легко побачите, як три-чотири основні партії проводять неймовірно фінансово ємну передвиборну кампанію, не відповідає їх виборчого бюджету. І ніхто не в змозі зупинити.

– Але з наступного року почне працювати закон про бюджетне фінансування партій, що подолали п'ятивідсотковий бар'єр. За словами одного з авторів закону, нардепа Сергія Лещенка, фінансування політичних партій буде обходитися кожному українцю приблизно в 80 копійок в місяць, зате істотно зменшить залежність від фракцій фінансування олігархами.

– Але поки бюджетне фінансування партій не запущено, а значить, олігархічні клани продовжують рясно фінансувати фракції і впливати на громадську думку через свої ЗМІ. І ми не зможемо провести по-справжньому чесні вибори саме тому, що політична корупція закладена вже в перший крок виборчого процесу.

Чим частіше в Україні будуть вибори, тим достойніший буде її політична еліта

– Віктор Андрійович, будемо реалістами. Цей парламент ніколи добровільно не проголосує за пропорційну систему виборів без мажоритарної складової. Цей прем'єр-міністр ніколи добровільно не подасть у відставку. Ця влада ніколи не прибере олігархів від державних монополій. І що залишається робити пересічному українцеві, який роздратований і виснажений нескінченними договорняками нагорі?

– Я б радий апелювати до оптимістичними прогнозами, але... Знаєте, я народився в селі, у дворі батьківського дому стояв колодязь, який чистили раз в сім років. Чим більше черпали води з цієї криниці, тим чистіше він ставав. Мені здається, зараз ми знаходимося в тій фазі політичного устрою, коли необхідно проводити більше рокіровок і апелювати до виборця як до кінцевої інстанції.

Чим частіше будемо чистити політичний колодязь, тим швидше прийдемо до більш чистої політичному середовищі. Іншими словами: чим частіше в Україні будуть вибори, тим достойніший буде її політична еліта.

– Але Захід дав чітко зрозуміти: позачергові парламентські вибори призупинять транші Міжнародного валютного фонду і країна мінімум на півроку залишиться в підвішеному стані.

– Не варто боятися виборів, вони єдиний реальний інструмент демократії, яка тільки встановлюється і набирає обертів в українських реаліях. Вибори не замінити ніякими договорняками. Потрібно регулярно міняти воду в політичному басейні, щоб навчитися плавати. За останні 10-15 років ми навчилися голосувати, тепер треба навчитися обирати.

– Що ви маєте на увазі?

– Вибирати, вивчаючи біографію та професійну кар'єру кандидата. Вибирати, відрізняючи риторику від демагогії, які сьогодні рясно ллються з усіх телеканалів. Вибирати і постійно контролювати свого обранця.

На жаль, в політиці немає заочної та вечірньої форми навчання, доводиться проходити всі на практиці. Саме тому треба йти шляхом перевиборів. Подібна регулярна чистка врешті-решт призведе до формування політичної сили, яка займеться ключовою метою країни – питанням національного єднання і цілісності. Мені соромно, що сьогодні замість стратегічного вибору Україні не пропонується нічого, крім короткозорого популізму.

У війні В Нагірному Карабасі, Абхазії, Придністров'ї, Південній Осетії, Криму, на Донбасі один і той же агресор – Росія. Скрізь і всюди тільки Росія

– Ви розумієте, чому Захід, особливо США, так підтримують саме Яценюка в його протистоянні з президентом і парламентом?

– Мені здається, найбільше Україну підвів саме Захід. Ми залишилися один на один з ворогом, йдемо по шляху помилок, які ніколи не приведуть до врегулювання конфлікту ні на сході, ні в Криму, ні з Росією.

– Що значить "підвів", якщо останні два роки саме Захід допоміг Україні грошима і ввів хворобливі санкції проти Росії?

– Який сьогодні найактуальніше геополітичний питання? Втрата територіальної цілісності та політичного суверенітету країни і війна в центрі Європи. Всі давно переконалися: у війні в Нагірному Карабасі, Абхазії, Придністров'ї, Південній Осетії, Криму, на Донбасі один і той же агресор – Росія. Скрізь і всюди тільки Росія.

Війна на Донбасі – це не внутрішній конфлікт між українцями, а геополітичне зіткнення. І врегулювати його можна лише геополітичними інструментами. Ні в одному конфлікті на пострадянському просторі – від Нагірного Карабаху до Південної Осетії – не було тих механізмів, які передбачені в українській ситуації.

– Ви про Будапештському меморандумі 1994 року, згідно з яким Україна в обмін на гарантії територіальної цілісності і суверенітету віддала свій стратегічний ядерний потенціал, який на той момент був третім по потужності в світі?

– Абсолютно вірно. В українському портфелі є гарантії від світового ядерного клубу, є відповідь на такий виклик, як втрата територіальної цілісності.

Ще раз: таких гарантій не мали ні Грузія, ні Азербайджан, ні Молдова – ніхто, крім України. І що виходить? В наших руках такий потужний міжнародний інструмент, а ми проводимо "консультації" з Захарченко і Теслярським по врегулюванню конфлікту! Вам не здається, що це гра в одні ворота?

– Мені здається, що у відповідь на вимогу України надати зброю Захід цілком резонно може поцікавитися: а де гарантії, що зброя не потрапить в руки проросійських бойовиків? Подивіться на "плановий" виведення українських військ з Дебальцеве, коли були залишені танки і Бтри. У вас немає відчуття, що Захід розчарований в Україні, де 25 років у всіх гілках влади процвітає кумівство, злодійство і корупція?

– Може й так. Нам багато чого не вдалося, хоча щиро визнаю: реформувати країну з таким складним внутрішнім національним кліматом, як Україна, неймовірно важко. Додайте сюди об'єктивні історичні обставини. Протягом 350 років в Україні йшло цілеспрямоване знищення національної ідентичності та мови. Адже ви грузинка?

– Так.

– Грузинам цього не зрозуміти, у вас зберігся мова, історична пам'ять, єдина церква та багато інших речей, які роблять грузин однією сім'єю. А в Україні, особливо на лівобережній її частини, за 350 років ця єдність була розгублена. І не тому, що українці не талановиті чи не дорожать корінням, а тому, що над нами завжди нависав самий азіатський окупант на всьому континенті.

Окупант проводив в Україні насильницьку політику русифікації, зміцнював російську церкву, посилав російських солдатів. Це тривало роками або десятиліттями, а століттями! Саме тому багато українців втратили чутливість до важливої ідеї національного єднання. Важко проводити реформи, у тому числі економічні, серед народу, який не визначився з національною ідеєю.

За півтора року так званого "перемир'я" ми втратили більше українців, аніж у роки Афганської війни. Це занадто дорогий "світ"

– Дивно, а у мене відчуття, що українці як раз визначилися з національною ідеєю і хочуть сильної, європейської, демократичної України. І головна перешкода на шляху жорстких і швидких реформ – відсутність політичної волі перших осіб держави.

– Ви знову говорите про слідстві, а я – про першопричину хвороби. Ви знаєте, що італійці пізніше за всіх у Європі прийшли до власної держави? 150 років тому один великий італієць звернувся до співвітчизників: "Італійці, якщо у вас не буде своєї держави, ви будете схожі на військо без прапора, ваш голос ніхто не почує, ви будете байстрюками, скитающимися по світу". Але якщо держава не визначилася з питанням національного єднання, інтеграції і цілісності, йому ніколи на дадуться концептуальні економічні та соціальні перетворення.

– Це загальні слова, а у нас тут і зараз йде війна, гинуть люди, бідніє населення і раніше злодій на злодієві сидить у всіх владних кабінетах.

– Безумовно, у нас багато чого не закінчено або тільки-тільки розпочато, частину речей просто не вдалася, наприклад, боротьба з корупцією. Але я хочу повернутися до своєї тези, що Україну підвів саме Захід.

Вам не здається, що міжнародні договори підписуються для того, щоб їх виконувати, а не дорікати країну "не тієї ментальності, кумівстві і крадіжках"? Шановні, у 1994 році Україна передала весь свій ядерний потенціал. Тоді ми справедливо вважали, що здійснили унікальну планетарну місію, ставимо фінальну крапку в холодній війні. Натомість отримали міжнародні гарантії недоторканності кордонів, територіальної цілісності, суверенітету. Вибачте, але, як і у страховому договорі, настав страховий випадок! І де наші гаранти?

Ми можемо бути недосконалими, нам багато чого не вдалося, але не про це мова. Якщо Захід не допомагає нам у війні, тоді чому вимагає терміново вносити зміни до Конституції? У вас є приклад воюючої країни, від якої міжнародні гаранти вимагали провести позачергові вибори, у тому числі на окупованих територіях? А Україна вже пройшла за останні два роки три виборчих циклу – президентські, парламентські та місцеві. Три! Зараз, під тиском Заходу, ми наближаємося до четвертим виборів – на окупованій території. У вас немає відчуття сюрреалізму відбувається?

– У мене відчуття, що постмайданна влада, м'яко кажучи, угробила шанс України зробити потужний ривок вперед.

– От і у мене, дивлячись на політику Києва, взагалі не виникає відчуття, що це столиця воюючої країни, де ключовим пріоритетом є потужна відповідь агресорові. Схоже, відсіч ворогові взагалі не стоїть на порядку денному українських політиків.

Хтось скаже: мовляв, немає альтернативи дипломатичного врегулювання. Неправда. За півтора року так званого "перемир'я" ми втратили більше українців, аніж у роки Афганської війни. Це занадто дорогий "світ", а нам твердять: переговори безальтернативні. Ні, дипломатія ефективна тільки тоді, коли конфлікт або не почався, або дійшов до тієї точки, коли агресор сам відчуває потребу демонтувати проблему. Не думаю, що Путін горить бажанням врегулювати конфлікт. Навпаки: головне завдання Росії, як і у випадку з Азербайджаном, Грузією чи Молдовою – заморозити конфлікт, але так, щоб він постійно кровоточил і блокував Україну на шляху до Європи.

Немає в Україні об'єктивних причин для галопуючих цін, інфляції і знецінення нацвалюти! Це ж пряме поразка у війні

– Ви наполягаєте, що політико-економічне управління країною потрібно негайно і повністю перебудувати під одну мету – відкинути агресора за межі держави?

– Абсолютно!

– Але армія РФ мінімум в три рази могутніше і по чисельності, і по озброєнню, а Захід дав чітко зрозуміти: він пряме військове протистояння з Росією не вступить.

– Тоді у мене до вас питання: наскільки США були могутніше В'єтнаму?

– Незрівнянно.

– Вірно, у США дійсно перша армія в світі, але В'єтнам не здався. Росія слабка від своєї неправди і агресії. Як каже наш патріарх Філарет: "З нами правда, а де правда – там Бог і перемога".

З війни є тільки два виходи: або перемога, або поразка. Третього не дано. Черчілль казав: "Ніколи не здавайтеся – ніколи, ніколи, ніколи, ніколи, ні у великому, ні в малому, ні у великому, ні в малому. Ніколи не піддавайтеся силі, ніколи не піддавайтеся очевидно перевершує мощі вашого супротивника". Ви хочете світу? Здавайтеся, і ввечері у вас буде світ, але світ несвободи і залежності, а по суті – капітуляція і втрата територій.

І коли я кажу про те, що треба відкинути агресора, маю на увазі не просто милитарную компоненту, а єдиний державний план, в який входить політична, економічна, військова і національна складові, все для досягнення перемоги.

– Напевно, це не по-державному, але я не готова більше жертвувати ні одним українцем заради клаптика землі.

– Звичайно, ми всі молимося, щоб перестали гинути люди. Молимося про мир. Але про світі не поразки, а перемоги, де в України збережена свобода, суверенітет і територіальна цілісність. Особисто я в іншому світі жити не хочу.

Якщо ж ми ведемо себе так, як сьогодні – ні війни, ні миру, – втрачаємо головне: дух народу і армії. І я хочу поставити три питальних знака перед кожним із нас: сьогоднішній стан – це дійсно те, що приведе Україну до повноцінного світу???

– Ви не могли б поставити ці три питальних знака не перед пересічними українцями, а перед президентом Порошенко Яценюком і прем'єром?

– Досягти миру – це значить мати успішну дипломатію, особливий мілітарний почерк, здорові фінанси, росте, а не падає економіку. Подивіться на Ізраїль: країна десятиліттями у війні, але в її економіку йдуть інвестиції, шекель стабільний, бюджет збалансований, тому що основні м'язи війни – це фінанси, з ними не можна жартувати.

І тому ми повинні дати відповідь на головне питання: як вийти з фінансового та економічного хаосу, в який загнано країна? Ну немає в Україні об'єктивних причин для таких галопуючих цін, інфляції і знецінення національної валюти! Це ж веде до прямого поразки у війні. Необхідно негайно стабілізувати фінансову систему, і економіка відразу ж відреагує, почне йти вгору.

– Звучить як "я за все хороше і проти всього поганого". Що конкретно треба робити для стабілізації?

– Розробити новий план Маршалла, залучити не тільки зовнішні, але і внутрішні інвестиції. У позаминулому році з українського ринку втекло 12 мільярдів доларів іноземних інвестицій і 16 мільярдів вкладів населення. Сьогодні на руках у українців у загальній складності до 100 мільярдів доларів. Але люди настільки не довіряють владі, що тримають ці гроші не в банках на депозитах, а у себе під матрацом. Не довіряють через невиразною державної економічної політики. У нас сотні мільярдів доларів українських ресурсів на офшорах.

З 1990-х вже шоста війна, розв'язана Росією, а Європа робить вигляд, що це внутрішньоукраїнський питання: мовляв, краще боріться з корупцією

– Як переконати зовнішнього і внутрішнього інвестора вкласти гроші в Україну?

– Є 10-15 початкових кроків, які влада зобов'язана негайно зробити, щоб покласти кінець недовіри і розпочати реальний діалог з західним інвестором, українським бізнесом і звичайними громадянами.

Маленький приклад абсурду: в минулому році з української банківської системи втекло приблизно 200 мільярдів гривень вкладів. Що робить влада? Вводить податок на доходи від депозитів. Тобто навіть ті крихти, що залишилися, обкладаються податком. Ну як так можна? Навпаки, зараз держава повинна, як зазивала біля ресторану, закликати клієнтів: заходьте в нашу систему, ми оздоровлюємо, гарантуємо вклади, запускаємо безвідкатні механізми. Зазивати перш за все населення, тому що він перший і основний внутрішній інвестор. Другий інвестор – український бізнес, третій – іноземні компанії. Але почати треба з першого інвестора – самих українців.

Речі, які я озвучив, лише маленька частина тих компонентів, які працюють на оздоровлення економіки і, відповідно, на ефективний відсіч агресору. Можна ще довго перераховувати і перераховувати, але нас час підтискає.

До речі, коли ми з вами говорили про військову компоненту, втратили головне – НАТО. І знову я не чую від Заходу чіткого сигналу про бажання прийняти Україну в альянс. Вперше з 1945 року на Європейській частині континенту сталася гуманітарна катастрофа – майже два мільйони переселенців з Криму і Донбасу. Не працює жодна державна чи міжнародна програма з надання внутрішнім біженцям медичних та освітніх послуг, забезпечення робочими місцями та мікрокредитування. Немає жодної міжнародної програми по відношенню до українським переселенцям. Це ще одна моя претензія до Заходу.

Українська нація, яка у ХХ столітті шість разів проголошувала незалежність і п'ять разів її втрачала, просить членства в НАТО. І що чує у відповідь? "Поки не час". Це несерйозно. Я дуже розчарований сигналами, які ми отримуємо від Європи і США.

– Вам не здається, що Захід, в свою чергу, розчарований і шокований, скільки зусиль доводиться докладати, щоб переконати українську владу не тільки приймати, але й виконувати реформаторські та антикорупційні закони?

– На переговорах з врегулювання конфлікту на сході України Євросоюз взагалі не представлений як головний парламентер. З 1990-х це вже шоста війна, розв'язана одним і тим же агресором, а об'єднана Європа робить вигляд, що це внутрішньоукраїнський питання, і каже: мовляв, краще боріться з корупцією...

Звичайно, з корупцією треба боротися, але може статися, що Україна під натиском зовнішньої агресії до вечора не доживе. Ми проходимо стадію напіврозпаду країни. І коли піднімається питання про виконання взятих на себе зобов'язань і Мінськими угодами, і з реформування держави, мені здається, у відношенні України Захід застосовує подвійні стандарти.

Переконаний: іноземні тверезомислячі політики добре знають, що конфлікт в Криму і на сході – це не внутрішньоукраїнський, а загальноєвропейський питання. Але позиція Заходу сьогодні виглядає дуже неорганізованою і слабкою, кроки робляться з великим запізненням.

Переконаний, що моя нація вже пережила важкі часи, будучи під гнітом Російської імперії. І сьогоднішні потрясіння ми пройдемо

– Що б ви порадили Порошенко, якби сьогодні опинилися з ним один на один?

– Рівно три речі, навколо яких повинна відбутися абсолютна політична консолідація всіх сил влади. По-перше, президент, парламент і уряд повинні виступити з ясним, чітким і виразним планом військової перемоги.

По-друге, паралельно зробити все для фінансової стабілізації, зростання економіки, залучення інвестицій. Цього реально досягти за кілька місяців, якщо зробити упор на мобілізацію коштів з тіньової економіки і офшорів, легалізацію капіталів, бездефіцитний бюджет, реформування податкової системи і так далі.

В-третіх – розробити і впровадити новий план Маршалла. Саме виконання цих трьох тактичних завдань приведуть до головної стратегічної мети – перемозі у війні, економічного розвитку, уникнення соціальних конфліктів, єднанню нації.

– Якщо найближчим часом ці три пункти не будуть виконані, що чекає Україну?

– Я оптиміст. Переконаний, що моя нація вже пережила важкі часи, будучи під гнітом Російської імперії. І сьогоднішні потрясіння ми пройдемо і вийдемо з них ще мудрішим і сильнішим. Господь Бог посилає випробування, щоб підняти культуру і відповідальність українців, щоб ми з населення перетворилися в громадянську націю. Як казав колись В'ячеслав Максимович Чорновіл: "Україна починається з тебе", тобто не з президента, прем'єра чи нардепа, а із звичайного українця. І це велика радість! Ось витоки української революції.

– Як вам здається, буде і третій Майдан?

– Я чую запах палаючих шин. І, повірте, це буде справжній третій Майдан, а не імітація, яка днями відбувалася в центрі Києва.

– І що радите співвітчизникам: підтримати третю революцію або не розхитувати ситуацію зсередини?

– Підтримати і вийти на площу. Якщо б унікальні пориви "помаранчевого" і Євромайдана перетворилися в даний політичний рух, Україна пішла б набагато вперед. Поки ж багатьох прекрасних активістів, які потрапили у владу, стара сгнившая політична система практично поглинула.

Обидва Майдану так і не породили новий рух, що стало б опорою, фундаментом для будівництва політичного каркасу нації і в парламенті, і в уряді. Ми знову обираємо між старими політичними силами, які не вміють і не хочуть вибудовувати відносини з громадянським суспільством по-іншому. Взяли доблесних людей з Майдану, розбавили ними кілька партій, щоб отримати голоси виборців – і все, всередині фракцій логіка взаємодії залишилося старої. Це неправильно, потрібні принципово нові політичні сили.

Ще я б порадив президентові України усвідомити, що мінімум дві третини сьогоднішніх викликів ми можемо вирішити самі, тому що в українців є воля, сила і бажання. Але треба дати країні дуже ясний та послідовний план.

Європейська та североатлантическая інтеграція для України – це вишенька на торті, яку ми не повинні упускати з виду, який би галас ні піднімався на Заході: мовляв, Україна не готова, зараз не час. Але щоб роздобути цю вишеньку, президент, парламент і уряд повинні кожен день не просто декларувати, але й виконувати конкретні кроки для стратегічної перемоги України і в війні, і в питанні єднання нації, і в геополітиці. Це головна мета, вона дуже дорого коштує, але іншого шляху немає.