"Якщо не заберете маму - залишу її на вокзалі"

А забезпечити для неї приватний будинок престарілих немає за що. Тому свою матір людина просто здала в волонтерський центр. Здав і пішов.

Соцмережі вибухнули від гніву. Чоловіка не інакше як "тварюкою" і не називають. Мріють при зустрічі "прикрасити" обличчя. Але "тварь" він чи жертва трагічних життєвих обставин?

"Я з нею жити не зможу"

Ось як виглядала цю зустріч за словами Лесі Литвинової. Було близько шести годин вечора. В приміщення волонтерського центру увійшов пристойно одягнений хлопець, поруч йшла літня жінка. Чоловік майже одразу заговорив. Жінка в діалог не втручалася, лише зрідка з тривогою поглядала на свого сина.

- Мені потрібно кудись прилаштувати маму.

- А ви звідки? - поцікавилися волонтери.

- З Луганська. Я тут давно, а мама переїхала у зв'язку з подіями. Там, де ми жили, нас вже "попросили", а зняти квартиру я не можу.

- А скільки мамі років?

- 59.

- А що з нею?

- У неї Альцгеймера.

Після цього, як описує волонтер Леся Литвинова, почалася дуже важка розмова. Йому запропонували допомогу з пошуком роботи. Хлопець відмовився - сказав, що їде у Францію. Запропонували кудись поселити його з мамою вдвох. Знову відрізав - у нього вже є на руках квитки. Запропонували піти в соцслужби, але хлопець відповів, мовляв, він там був, і замість житла там пропонують лише послуги доглядальниці.

- Ти просто хочеш від неї позбутися? - запитала прямо Леся Литвинова.

- Так, я з нею жити не зможу.

- А якщо ми не придумаємо, куди її подіти? Що ти будеш робити?

- Залишу на вокзалі.

- Ти ж мене не залишиш? Ми разом поїдемо? - раптом стрепенулася літня мама.

Хлопець мовчав. Замовкли і волонтери. Шок. Після цього їх запросили випити чаю. Поки жінка пила чай з печивом, годувала голубів, занепокоїлася, мовляв, її синові Андрію чай не налили, а він з ранку не пив...

Андрій тим часом, за словами Литвинової, спілкувався по телефону, вирішував якісь питання з квитками, планував зустрічі. Сміявся, жартував.

Пенсійне втратили, код картки забули.

- Так ви її заберете?

- Куди?

- Ну, я не знаю. А куди мені подіти? Під парканом залишити?

Волонтери почали дзвонити, куди тільки можна. Але ні в одному будинку престарілих 59-річну Раїсу при живому синові оформити можуть, тільки на платній основа. А це сім тисяч гривень. В результаті змогли якось домовитися з будинком престарілих в Житомирській області. Місяць проживання - 4 тисячі гривень. Можна привозити хоч на наступний день. Але такі "дати" не влаштовують Андрія, мовляв, йому б прям сьогодні вирішити питання з матір'ю. Волонтери починають збори - кидають у сумки шкарпетки, посуд, халати, мило, постільна білизна...

- Давай документи. Що у тебе є?

- Паспорт, довідка переселенця, ІПН, медична карта. Пенсійного немає - втратили.

- А пенсія?

- Рахунок сьогодні ми закрили.

- А картка у неї є?

Хлопець віддає картку:

- Код не знаю. Вона не знає теж. Телефон, до якого прив'язаний, - втратили.

Речі нарешті зібрані. На прощання він не став обнімати маму, не запитав, куди вони взагалі їдуть, не взяв контакти волонтерів, залишив лише свій номер мобільного. Близько двох з половиною годин пішло на дорогу. Раїса щось говорила, лише коли їй ставили питання про життя. Говорила про Луганськ, про сина. Коли вони під'їхали і почали вивантажувати речі, жінка раптом вчепилася в руку одного з волонтерів і запитала: "Ти ж мене не покинеш?"

"У мене не було іншого виходу! Вибачте!"

Після того, як розповідь Лесі розлетівся по соцмереж, на нього відгукнувся той самий Андрій і пояснив свій вчинок.

"Багато з статті відповідає реальності, але деякі речі втрачено, а деякі перекручені або вигадані, - написав він. - З самого початку я пояснив, що їду до Франції для роботи і лікування. Крім того, що хвора мама, я сам переніс у минулому році мікроінсульт і інцефаменингит. Мене занесли в неврологічне відділення вперед ногами, де я пробув два місяці на стаціонарі. Я не міг самостійно пересуватися, у мене спотворилася горизонтальна картинка зору і пропав слух на одне вухо. Виглядав я шкода. Мені допомогли вчасно друзі, які вклали в моє життя близько 20 000 грн. Зараз я перебуваю у відновному стані, так як нейронні зв'язки за короткий час не відновлюються. Все це я повідомив волонтерам, вся медична документація на мене і маму була при мені. Незважаючи на ці обставини зі здоров'ям, через два місяці після лікарні я працевлаштувався, і моя зарплата складалася 4000 грн. + мамина пенсія 1200. Допомогою по переселенню ми не користувалися, з-за того що картка була втрачена, а транспортувати її в соцзабез і банки не було сил. У підсумку ми жили на ці 5 тис. грн., з яких 3 тис. йшло на оренду.

Її стан погіршувався з кожним місяцем, і мені все ж вдалося зробити їй всі дослідження і покласти в стаціонар. Де поставили діагноз: атрофія мозку. Порадили госпіталізувати в психлікарню, де офіційно підтвердять діагноз Альцгеймера і встановлять інвалідність...

...Я шукав людину, таку ж переселенку, як моя мама, щоб об'єднати разом зусилля в спільному проживанні, яка б могла варити їжу і доглядати за мамою. Я звертався в різні соцслужби, Міністерство соціального захисту, охорони здоров'я, кілька монастирів...

...Від відчаю я звернувся до волонтерів на Флорівської, так як чув, що вони перейшли на новий тип допомоги, від гуманітарки до соціальних питань. Не збирався я маму залишати на вокзалі, я навіть не згадував про нього, або десь на вулиці...

...У мене не було іншого виходу! Якщо ви знаєте який, підкажіть! Але я знайшов такий! Вибачте!"

P. S. Ми вирішили не робити жодних висновків: "хто правий, а хто винен". Нехай кожен читач зробить його для себе сам. Але, як нам здається, всі учасники цієї історії стали жертвами жахливих обставин. І саме в таких випадках, як ніколи, необхідне втручання держави. Так де ж вона?

КОМПЕТЕНТНО

При живих дітях - тільки за гроші

Свою думку з цього приводу висловив директор Петриківського обласного геріатричного пансіонату Степан Глушок:

- Що робити в такій ситуації? Якщо є родичі, пенсіонерку можуть поселити в будинок-інтернат, який надає платні послуги. Безкоштовні установи при живих дітях це зробити неможливо.

Якщо ж це переселенці з АТО, вони можуть вирішити проблему з поселенням через колегію Департаменту соцзахисту. За прийняття відповідного рішення колегія може дати "добро" на те, щоб пенсіонера поселили без оплати.

ДУМКА ЮРИСТА

Київський адвокат Іван Ліберман:

- Прокуратура таким не займається, силові структури тут в принципі теж не помічники - немає кримінального або адміністративного правопорушення. Хто може зіграти роль "допомоги" в такій ситуації?

Перше - можна піти шляхом, який обрав чоловік, звернутися в волонтерську або суспільну, релігійну організацію. І не поміщати її туди, а просити, щоб допомогли, зі свого боку, юридично, фактично, щоб визначити матір в будинок престарілих.

Друге - також можна звернутися до суду для встановлення факту недієздатності людини, якщо лікарі цей факт не хочуть встановлювати. А потім, коли буде таке рішення, можна ще раз звернутися до суду і просити про те, щоб змусити заклад (якийсь будинок престарілих) взяти на облік дану особу. І суд може винести таке рішення.