За підрахунками Мінсоцполітики 16 тисяч осіб в Україні є бездомними

Серед безхатьків в Україні -- доктори наук, учорашні бізнесмени і заробітчани

 Громадські організації ж запевняють: таких людей набагато більше, пише ЗМІ
...Щоб побачити, яким є життя людей, що не мають даху над головою, та зрозуміти, чому ці люди опиняються на вулиці, йду до одного з державних притулків для безхатьків.

Уже 19.00, але двері ще зачинено. Вечеря та прийом розпочнуться через годину. Людей під стінами будинку вже багато. Після важкого та холодного дня кожному не терпиться погрітись.

Сьогодні тут ночують близько півсотні осіб. Вони можуть перебувати під дахом притулку не більше 12 годин. Від 20.00 до 8.00. Решту часу -- тиняються вулицею. Ховаються від дощу та холоду на вокзалах, просяться погрітись у церквах.

Ось двері прихистку нарешті відчиняють. Перед тим, як потрапити на ночівлю, кожен проходить коротку перевірку на алкотестері. Якщо тверезий -- бере свої речі із кімнати зберігання і пачку макаронів "Мівіна" для вечері. Цей шкідливий та непоживний харч -- щоденна їжа, яку пропонує бездомним людям влада, що утримує притулок. Часом до страви додають тушонку.

Хліба для безхатьків не передбачено. Чаю, кажуть, також немає. Посуду, з якого можуть їсти, бездомні також не отримують. Кожен використовує те, що зумів знайти: пластикові склянки з-під пива, миски, які хтось викинув як непотріб. Немає для них і постелі. Люди сплять на куртках чи пальтах, вкриваються шубами...

60-річний чоловік, який назвався Олексієм, саме миє на кухні невеликий пластиковий контейнер.

"Як я опинився тут, запитуєте, -- каже, не підводячи очей чоловік. -

- Закохався, переїхав на Харківщину. Жінка вже мала на той час сина. Разом виховували. Я працював водієм. На життя вистачало. А два роки тому дружина померла. Син же виштовхав мене з квартири. Куди йти, я тоді й гадки не мав. Адже хату батьків, які також померли, ми продали. Гроші розійшлися, а даху над головою -- ніякого".

Аби заробити хоч на шматок хліба, чоловік підпрацьовував прибиральником на залізничному вокзалі. Часом там і ночував. За те, що збирав сміття на пероні та вантажив його у сміттєвози, отримував 20 гривень у день.

"Вимагати більшого не міг. Коли кажеш, що ти -- безхатько, усі відвертаються, -- розповідає він.

-- Хоч я завше намагаюсь бути охайним. Що ж вдієш? Бездомних ніхто не любить".
     
Сьогодні здоров'я не дозволяє чоловікові працювати. Каже, що гіпертонія валить з ніг...

Щоб якось підкріпитись удень, він просить хліба у церквах. Часом дозволяють доїсти за кимось у кафе та піцеріях. "Якби ви знали, як мені соромно просити про це, -- знічується Олексій.

-- Два роки минуло, як не маю житла, але ніяк не можу звикнути до того, що став жебраком".
                                                    
56-річний пан Юрій, який також не має даху над головою, за освітою економіст. Свого часу був підприємцем. 20 років займався малим бізнесом, згодом працював у Державній службі охорони. А тепер п'ять років живе без хати та роботи. Його квартиру відібрали родичі. Юрій запевняє, що став жертвою шахрайства. Однак у суді довести свою правоту не зміг.

"Якби не проблеми зі здоров'ям, то, може, заробляв би хоч на оренду житла", -- каже чоловік та показує мені свої руки, пальці яких геть покрутило. Переніс операцію, однак кінцівки не функціонують.

Коли розповіла про життя українських бездомних своїм знайомим у Німеччині, вони неймовірно здивувалися.

"У містечку Юліх, де ми мешкаємо, також є базхатьки, в основному -- це емігранти. Однак ці люди не відкинуті суспільством та державою. Їм надають соціальну допомогу

-- 400 євро на місяць, -- каже Ірина Шумахер. -- Працевлаштовують безхатьків за системою "одне євро за годину". Вони прибирають у садах, парках, працюють двірниками. За потреби соцслужби оплачують витрати на лікування..."
                                                          
-- В Україні ж, звісно, більшість безхатьків -- це українці. 50 відсотків із них -- люди працездатного віку. І переважно це чоловіки, -- каже Юрій Ліфансе, голова Спільноти святого Егідія в Києві, яка опікується бездомними людьми.

-- Праці, яка б дозволяла винаймати хоча б скромне житло, вони знайти не можуть. Потрапляючи на вулицю, людина з часом все більше зростається з таким життям. І що довше вона перебуває без даху над головою, то важче їй потім повернутись до нормального життя. Каужть, якщо рік бути безхатком, до нормального життя повернутись уже майже неможливо.
І все ж таки: чому?
-- Для багатьох людей життя на вулиці стає своєрідним наркотиком, і їм з часом буде важко звикнути до життя під дахом у класичному розумінні цього слова, -- каже психолог Павло Лозинський.

-- Також чимало хто із безхатьків потерпає від дромоманії -- психічного розладу, для якого характерна нав'язлива неконтрольована тяга до зміни місця перебування. При цьому людина не прагне мандрувати чи пізнати щось нове

-- вона просто намагається покинути межі так би мовити звичної території, піти світ за очі.

Підписуйтесь на новини UkrMedia в Telegram
Схожі
Останні новини
Популярні
Зараз читають