Таємниці золота Януковича

...22 лютого 2014 року, 4-та ранку. "Межигір'я" біля Києва. Декілька вантажних автівок зі "скарбами Януковича" покидає президентську резиденцію. Антикваріат, коштовності, гроші, предмети побуту та інтер'єру вартістю мільйони доларів... Кажуть, президент-утікач особисто стежив за тим, як вивозять "чесно награбоване", пише газета "Експрес".

Цей загадковий ескорт не перетнув державного кордону в жодному місці.
 
Зате через декілька днів... Святогірськ, Донеччина. Автомобілі кортежу президента-втікача помічають біля місцевого монастиря. У місті відтоді ширяться чутки, що Віктор Янукович заховав свої "скарби" тут, у печерах Святоуспенської Святогірської лаври.
 
...Ця лавра відома не лише своєю святістю. Тут три роки тому був прихисток бойовиків з групи терориста Стрєлкова-Гіркіна. За його ж словами, вони переховувались тут за два тижні до того, як вирушили на Слов'янськ. Тут же, у печерах, були й склади зі зброєю.
 
Це місце взагалі має доволі суперечливу історію. Сам монастир і система печер, вирубаних у крейдяних скелях, тут існували ще до хрещення Києва. Саме сюди втікали християни з Візантії, і саме сюди в середині ІХ століття прибули Кирило і Мефодій.
 
Та за царських часів монастир перетворили на військове укріплення. А в радянський період -- узагалі на базу відпочинку з кінотеатром. Багатьох ченців було вбито, церкви розграбовано та зруйновано. Спаплюжено й історичну пам'ять.
 
Так, місто Святогірськ втратило частину своєї назви, діставши нову -- Слов'яногірськ. А над монастирем постав пам'ятник радянському діячеві Артему. Він, до слова, донині височіє над містом, погрожуючи йому кулаком.
 
Попри численні випробування долею, святе місце все ж відновилося до життя, нехай і під протекторатом Московського патріархату. Наприкінці 1980-х років тут тривають роботи з відновлення комплексу крейдяних печер, протяжністю кілометр. А на початку 1990-х років сюди повертаються ченці, відбудовуються храми. Їх тут, до слова, сьогодні вже вісім.
 
Загалом же кількість церковних будівель (каплиці, скити, храми) перевищує двадцять. А один з храмів навіть розміщено під землею -- в печерах.
 
Найбільший розквіт святиня переживає за Януковича. Ще в часи його прем'єрства пам'ятка дістає статус лаври, а за президентства Віктора Федоровича монастирському комплексу надають значну фінансову підтримку.
 
Сам екс-президент неодноразово відвідував святиню, тісно спілкувався з керівництвом лаври, привозив сюди й московського патріарха Кирила Гундяєва. До слова, під час одного з таких візитів митрополит Донецький та Маріупольський Іларіон навіть обдарував Віктора Федоровича двома церковними нагородами -- орденом Святого Володимира І ступеня та Святого Данила Московського І ступеня.
 
Крім коштовних подарунків, священнослужителі й в інший спосіб віддячували своєму патронові. Під час президентських кампаній 2004 та 2010 років тут активно за нього агітували та висловлювали йому всіляку підтримку.
 
2016 року ченці зі Святогірська влаштували скандальний Хресний хід нібито за мир. Цю затію неоднозначно сприйняли українці, які побачили серед "віруючих" і колишніх наближених до Януковича, і "тітушок" з Майдану часів Революції Гідності, і навіть представників сепаратистів.
 
Отож місце на Святих Горах знову перетворилося зі суто церковного центру на осередок пропаганди "руского міра" та навіть прихисток озброєних сепаратистів.
 
Тож не дивно, що відразу після втечі Януковича поповзли чутки щодо цього місця. Найвідоміша із них -- що тут президент-утікач заховав вивезені з "Межигір'я" скарби.
 
Уявімо, що це так. Де на території лаври найкраще було б заховати коштовні предмети побуту, картини, гроші? Звісно, що в печерах. Тож прямую на територію монастиря з наміром туди потрапити.
 
...Дорогою випитую в місцевих мешканців -- що вони чули про "золотий кортеж" президента-втікача та його заховані скарби? Як правило, усі "чули" про це від когось. Цікаво, від кого?
 
"Та по місту поголос ходить", -- резюмує Лідія Василівна, місцева пенсіонерка.

Її ж сусідка, пані Ірина, узагалі розповідає про те, що ніби й сам Янукович навідувався якось до Святих Гір. Проте зустрітись із ним не вдалося нікому -- того дня на територію лаври нікого не пускали.
 
...Потрапивши на територію лаври, шукаю вхід до печер. На жаль, жодних вказівників на території  монастиря нема. Важко знайти тут й когось із служителів. Хоч на дверях церковних крамниць указано час роботи до 17.30, таке враження, що сьогодні їх навіть не відчиняли. На годиннику ж -- 14.15.
 
Шукаючи далі, натрапляю на готельчик, у якому мешкають переселенці з окупованої частини Донбасу. Переважно це жінки, у багатьох із них чоловіки загинули за "ту сторону".
 
Мені вдається розговорити двох підпитих панянок, які просто на території лаври влаштували "трапезу" з оковитою. Вони розповідають, як дістатися до печер. Проте попереджають, що туди вже давно нікого не пускають.
 
"Кажуть, ніби охочих нема, то ті печери й не відкривають", -- каже переселенка Аня.
 
Підходжу до вказаної брами, та на ній висить великий замок. І жодного священнослужителя довкола, щоб спитати. Повз проходить немолода жінка -- як виявилося прочанка, назвалася Оленою Петрівною. Каже, що сама приїхала відвідати печери, проте їй не впустили.
 
"Мені сказали, що до печер пускають лише у складі групи, -- розповідає пані Олена. -- Але я тут вже третій день і не бачила жодної групи".
 
Вона допомагає мені знайти адміністративну будівлю, в якій міститься екскурсійний відділ. Звертаюсь до керівника з питанням, чи можна відвідати печери. Тривалий час чоловік відмовляється спілкуватися зі мною й навіть не називає свого імені.
 
У чому причина такої поведінки, розумію не відразу. Аж тут відчиняються двері до сусіднього приміщення, звідки до мене долинає запах спиртного та цигаркового диму. "Довго ти там ще?" -- чути з-за дверей. Отже, я перервав застілля.
 
"До нас взагалі з початком війни паломники не приїжджають. Не ходить ніхто до печер, -- випроваджує мене керівник екскурсійного відділу за двері свого кабінету. -- Не буду я для тебе одного екскурсовода туди посилати!"
 
На пропозицію оплатити роботу екскурсовода, як за цілу групу, чую відмову.
 
А потім у грубій формі мені пропонують піти помолитися до собору й не надокучати чоловікові. Він, мовляв, заклопотаний важливими справами. Мене просто виштовхують на вулицю. Двері одразу ж зачиняють на ключ.
 
...Вирішую спробувати потрапити до печер з іншого боку -- нагорі, біля Миколаївської церкви, є вихід з печер. Проте йти туди обхідним шляхом доволі довго -- добрі сорок хвилин треба підійматися.
 
Нема ради, тож рушаю в путь.
 
Дорогою зустрічаю поодиноких туристів, які повертаються від Миколаївської церкви. Ніхто з них до міфічної групи, яку буцімто відправили печерами, не входить. Усі долали той самий шлях, що й я, -- підіймались на гору кружним шляхом.
 
"Ми з дружиною взагалі не знайшли нікого, хто б нам пояснив, як потрапити до печер, -- розповідає Володимир, турист з Києва. -- Якимось дивом натрапили на цю стежку.
 
Проте моя вам порада -- не варто витрачати сили, там навіть на оглядовий майданчик вийти не можна. Усе огороджено парканом, скрізь замки".
 
Не дослухаюся поради і йду далі .

...Діставшись нарешті Миколаївської церкви, натрапляю на паркан, ворота та великий навісний замок -- все так, як мені й розповідали.
 
Проте на одному з парканів помічаю табличку "Приватна власність". Як так -- на території лаври  приватна власність? Намагаюсь зазирнути за паркан. Тут, виявляється, за горою заховано... будинок.
 
Розкішний зруб у стилі "хонки" Януковича у "Межигір'ї". Чий він? Намагаюсь догукатися хоч до когось -- жодної відповіді. Тільки птахів сполошив. Навколо ані живої душі. Ні на території церкви, ні на території "Приватної власності" людей нема.

Якось усе це дивно, дуже дивно.

Потрапити на огороджену територію не вдається. Мушу вертатись. Повернувшися у початкову точку своєї мандрівки монастирем, пробую ще розговрити охорону. Марна річ.
 
Дивне небажання співробітників лаври пускати відвідувачів у печери наводить на думку: а що вони там ховають? Може, й справді "скарби Януковича"?
 
Ілля КОНТІШЕВ