Про ритуальний ліфт на той світ, вінки із живих квітів і поховання в розстрочку

«На похорони» - не завжди для того, аби легше було тим, хто залишиться. А щоб самому лежати «не гірше за сусіда»… Хтось смерть чекає, хтось молиться… А хтось мріє про гарне прощання із собою, і ходить на свою могилу на П'ятничанах. Уже з підписаним пам'ятником і портретом – без дати смерті. На своєму місці квіти поливає... Така собі земна турбота про майбутнє душі. Ще тільки не говорить про себе у минулому часі…

«На похорони»… Пам'ятаю, як моя бабця Ганя з бершадського села мені не раз показувала у шафі, що саме вона склала собі «на смерть». Одяг, хустинки, рушники, свічки… А коли жила на квартирі у Львові, хазяйка - пані Наталя - мала заповітний список запрошених на свій похорон. Не всі запрошені дожили – померла майже у 95…

А все це до того, що кожен по-різному ставиться до власної смерті, до свого похорону… І до ритуального «вічного бізнесу» - живі гроші на мертвих. Хто ховав – той знає… Але від похорону нікуди ніхто не дінеться…

Це інтерв'ю змусить замислитись якщо не про поховання, то про відношення до традиційних ритуалів і, зрештою, над тим, як порахувати кошт на свій похорон. Комусь неприпустима думка про труну за 160 тисяч, про катання на ритуальному ліфті на «той світ» за 1800 грн. Хтось замислиться про кремацію за 7300 грн., і місце, де б його розвіяли… А хтось замовляє вінок із живих квітів за сім тисяч, інші рідних хоронять у борг, бо їм ще жити…

Про вінницький «посмертний мінімум», український гроб «Сенатор» для Кузьми Скрябіна, заповітний сценарій похорон онкохворої і, власне, про тих, хто може працювати в цьому бізнесі сьогодні – ексклюзивно в інтерв'ю із керівником ритуальної служби «Реквієм» - Михайлом Паньківим.

Власний похорон за договором. В розстрочку

- Михайло Івановичу, з 1 січня прожитковий мінімум складає 1544 грн., до кінця року має зрости до 1700 грн., а який, скажімо, «посмертний мінімум» сьогодні, тобто яка мінімальна вартість похорону?

- Можемо зробити похорон для людини, яка в скрутному становищі, за три тисячі гривень – це копка могили, катафалк, урочистий винос, зала для прощання, батюшка і певчі, труна, подушка, наволочка, простирадло, церковне покривало (якщо таке необхідне), один віночок, хрест надмогильний з табличкою… Робимо за три тисячі, бо розуміємо, що люди бувають в різних ситуаціях. Ще нікому не відмовили. Можливо, десь собі в мінус, але хоронимо.

- Найдорожчий похорон у яку суму обійдеться?

- Мільйон гривень. Повірте, буде за що заплатити… Кілька років тому був у нас один похорон за 640 тисяч.

- До речі, днями була річниця смерті Андрія Кузьменка - Скрябіна. Наскільки відомо, саме в фірми «Реквієм» гроб купували…

- Так… Тоді в Київ везли йому… До нас звернулися родина, друзі. Купили двокришковий гроб – точну копію американської труни «Сенатор» українського виробництва. Із червоного дерева, зі спеціальним ліфтом усередині - регулюється вище чи нижче, залежно від статури новопредставленої людини. В США така труна коштує 40 тисяч доларів. Тоді в Києві він коштував 160 тисяч гривень, а в нас тоді взяли за 85 тисяч. Зробили навіть нижче собівартості, оскільки Кузьменко - мій земляк, я його поважав, любив його творчість…

- Часто купують гроби за 160 тисяч?

- Вони більше іміджеві. Хоча продалося ще шість вінницьким. Якщо в людей є статки, можуть придбати, адже до нас звертаються різні люди - і не великого достатку, і заможні… Багатий може похоронити батька по-бідному. А хтось позиче і зробить все для матері. Хто, як вихований… Дехто за статусом не може дозволити дешевий похорон, а грошей не мають. Тому буває, що робимо в борг. Віддають протягом року, а то й двох…

Вісім років тому до нас звернулись дві одинокі жінки поважного віку. Вони, побувавши на нашому похороні, прийшли із пропозицією. Щоб не спати в кімнаті в ліжку над гробом, який будуть тримати на смерть, запропонували укласти договори на їхні похорони. Юридично все узгодили – замовили поховання наперед. Вони вибрали собі гроб, одяг, вінки, корзини, транспорт, заповідали, на якому місці кладовища поховати… Прислухались до їхньої пропозиції. Разом розробили спільний договір, який працює донині. Вони запропонували щомісячні внески з зарплати, з пенсії, аби мати можливість заплатити нам наперед – на той «чорний день».

І досі деякі люди платять частинами – за можливістю. Якщо хтось вносить усю суму наперед, то за будь-якої інфляції вартість його похорону, навіть за 10 років, не зміниться. А тим, хто платить частинками, то ми їм особливо бажаємо довгих років життя… Бо є люди які платять по 400 грн. Дивлячись, які вони безпомічні, і як вони потребують допомоги та добрих вчинків до них, особливо одинокі, ми вирішили: якщо людина заплатила перший внесок, і, не дай Бог, завтра померла, значить робимо похорон за свій рахунок.

- Не боїтесь, що почитають і почнуть зловживати, мовляв, «раз все одно скоро помру, то хай хоронять мене за свій рахунок»?.

- Хай. Бог їм суддя.

- Скількох вінничан уже поховали за такими договорами?

- Десь 30. Як правило, це похорони за шість-вісім тисяч гривень - з поминками, поминальним столом… Навіть вказують кафе, де мають бути поминки, і кого на них запросити, обговорюють кількість… Тепер люди все обговорюють…

Якось до нас в офіс «Реквієму» прийшла молода жінка, Наталя її звати. Пам'ятаю, як сьогодні… Вона знала, що смертельно хвора. Ми з нею обговорили, який гроб буде, вона розказала, у чому хоче бути, залишила фотографію, на якій зачіска, що має бути в її останній шлях. Все уточнили, навіть такі нюанси, що якщо це станеться, то обов'язково хоронити на третій день, щоб на другий привезти її додому, і в якій годині, залежно від того, влітку чи взимку, які мають бути свічі та який вінок… Вона проплатила свій похорон наперед. Дуже мужня людина… За півроку її не стало. Похоронили так, як вона просила. Дивлячись на неї, у мене така повага була неймовірна. Їй не було і 40 років, двоє дітей, чоловік… До її поховань ми придбали сингуматор - електричний ритуальний ліфт, привезли із західної Німеччини. З поваги до її відношення до свого трагічного майбутнього нікого ним не опускали, поки не опустили Наталю першою… Тобто, розумієте, як для людини важливо, щоб в останній шлях провести так, як вона цього хоче. І як важливо це виконати все - буква в букву.

Нещодавно помер батько моєї дружини. Я вже 11 років займаюся цим родом діяльності. Ніби ж все у мене в руках, але ми так розгубилися! Це жах… Наші працівники все самі зробили. Я тоді собі подумав, яку ми добру справу робимо. Бо, дійсно, коли йде з життя рідна людина, близькі раптово стають безпорадні...

Траурний бізнес – заслужений

- Михайле Івановичу, до Дня Соборності Ви отримали звання «Заслуженого працівника сфери послуг». Знаю, що фірма «Реквієм» організовувала похорони кіборгів… Влада вас просила?

- В різних випадках по-різному - і влада, і родичі… Хоронили й волонтерів… Не це ж головне. От я сам православний. Але ніколи цього не афішую. Хочу, щоб люди всіх конфесій, віросповідань, націй і народностей могли прийти до нас і отримати найкращі послуги. Завжди треба по-людськи... Це не той вид діяльності, де просто можна заробляти, прагматично будуючи цінову політику. Тут є соціальна складова – звертаються до нас, коли важко, коли страшенний біль. Незалежно від статків. Між іншим, хтось може прийти в куфайці і бути мільйонером. А може прийти в норковій шубі і не мати копійки в кишені, щоб оплатити похорон. Деякі люди грошей не мають, а вибирають дорогий гроб…

Сьогодні ми розуміємо, що десь задаємо тон ритуальним традиціям, підказуємо… Ми з дружиною Людмилою довго вагались, радились, аніж відкрити «Реквієм». Тоді, у 2005 році, деякі знайомі переходили на інший бік вулиці, щоб не йти поруч. Деякі ровесники моїх дітей в школі теж кривились: «Фу! Батьки таким займаються…» А минув час, і кожен, хто побував у нас, тепер дякують. Я справді пишаюсь своєю роботою…

- До речі, а коли треба телефонувати на ритуальну фірму?

- Можна одразу, як тільки людина померла. Ми самі можемо викликати і «швидку», і поліцію.

Насамперед треба підготувати тіло до омовіння. Можемо робити це вдома, а можемо забрати до себе. У нас є спеціальні умови – столи, холодильні камери… Миють, одягають, роблять макіяж - 280 грн. (медсестра наряджає жінку, медбрат - чоловіка). У разі потреби робимо часткову бальзамацію – 680 грн., або ж повну – 950 грн. Холодильна камера першу добу коштує 90 грн., дві наступні – по 45 грн. Є у нас і VIP-холодильна камера, де тіло може зберігатися до місяця, вартість кожної доби – 90 грн.

Буває, що після аварії чи катастрофи обличчя понівечене, тоді накладаємо грим – відновлюємо облік по фото. Це робота на рівні пластичної хірургії, яка оцінюється за ступеню складності.

Батюшка і певчі – за рахунок фірми. Читання псалтиря – 145 грн. Оркестр – 580 грн., розпорядник у Вінниці – 185 грн, в район – 200 грн. Бригада на винос гробу (6 чоловік) з нашої зали – 585 грн., за адресою (бо може бути і з дев'ятого поверху треба виносити) – 645 грн.

Автобус-катафалк (Мерседес) по місту – 345 грн., з холодильною камерою – 520 грн. Автобус катафалк + 16 місць – 650 грн. VIP-катафалк (їх є два) – 1500 або 2000 грн.

Шість років тому у Вінниці не було автомобіля-катафалка, але замовлення були – за тисячу доларів такий приїжджав у Вінницю з Черкас.

Із новинок - вінки із живих квітів. Середня ціна за один – 7000 грн. На одні похорони замовили 12 таких вінків, то дівчата двоє суток працювали – досить кропітка робота.

Копка могили – 680 грн. Сингуматор – той самий ритуальний ліфт коштує 1800 грн. Це пристрій, який плавно і бережно опускає труну у могилу. Керується він дистанційно. Спочатку драпірують могилу, прикрашають квітами…

І поминальний стіл – від 85 грн. на людину. Хтось замовляє на 10 чоловік, а хтось - на 300, а в декого зовсім немає грошей на поминки.

Рідко вінничани звертаються щодо кремації. В таких випадках возимо в Київ, іноді в Одесу. Це коштує майже вісім тисяч гривень - дорога + 2800 грн. за кремацію.

- Сценарій власного похорону вже написали? Чи Вам буде байдуже?

- Не байдуже. Бо я вірю, що душа моя безсмертна, невідомо, куди попаде потім… Але тут три дні дивиться, ходить по найдорожчим місцям… Мені хочеться вірити, що мене гарно поховають, бо ми правильно з дружиною виховали своїх дітей. Звичайно, я знаю, які у мене будуть похорони. Знаю, який гроб… Місце на кладовищі вже є – поруч з рідніми…

Ми всі смертні... якось про це забувають. Якась така позиція: «Якщо я про це не думаю, то жити буду вічно»… Навпаки, православ'я вчить пам'ятати про свою смерть кожну хвилину. Якщо всі люди будуть пам'ятати про те, що вони можуть піти з життя у будь-який момент, то може б і ставились один до одного з більшою повагою, любов'ю... Тому думати про смерть - це глибинний зміст… Життя таке швидкоплинне і непередбачуване, що невідомо ще, що може статися за хвилину.

- Щоб ви побажали вінничанам?

- Здоров'я і довгого щасливого життя, щоб в останній шлях, коли прийде час, всі ми могли відправитись з чистою й спокійною душею.