Кілька днів провели у прифронтовому місті. Розповвмо, як в оточеному війною місті живуть звірі. Ні, не ті зграї голодних бродячих собак, яких можна зустріти на вулиці. Як виживають ведмеді, вовки, лисиці і інші мешканці луганської зоопарку.
ВСІ ТВАРИНИ ВИЖИЛИ
Колись парк ім. Першого Травня був улюбленим місцем для відпочинку. А зараз бредимо практично на самоті між заростей акації та бур'яну. Гробову тишу зрідка порушує каркання ворон і вовче виття. Зоопарк від артобстрілів не постраждав, хоча влітку в 20 метрах від нього снаряд розвернув дитячу гірку.
- Всі тварини у нас вижили, щільно їдять кожен день, не хворіють. Тільки ви не пишіть погано. У нас тут не зовсім прибрано, не встигаємо за всім устежити, - ніби виправдовується, метушиться охоронець, риючись у кишені в пошуках ключа від царства тварин.
Побачивши рідкісних останнім часом відвідувачів, звірі довірливо липнуть до грат і бар'єрів. Зметикували - зараз люди приходять до них лише для того, щоб принести їжу.
- Де ви берете продукти?
- Луганський м'ясокомбінат привозить, незважаючи на те, що у них у самих погано йдуть справи. Городяни приносять яблука, крупи, сіно. Це ми схудли, - намагається жартувати охоронець. - Зарплату не платять, багато співробітники вирішили не ходити на роботу. Тільки я залишився, ще один охоронець і заступник директора. А за тварин хвилюватися не варто. Вони здорові, вже потихеньку готуються до зими.
У Луганському зоопарку мешкають лев, двох ведмедиків, лама, вовк, єноти, лисиці, баранці, мавпи, ослик. Побачивши нас, тварини почали підходити до грат. Бурий ведмідь кілька разів облизав свою лапу і простягнув її в нашу сторону. Хотів, напевно, щоб йому щось смачненьке дали. На жаль, з собою у нас нічого не було. Усвідомивши, що нічого не перепаде, він втратив до нас інтерес і пішов дерти кігті про свій дерев'яний будиночок.
Вже повернувшись до Києва, згадали - в місті була кінна школа. Подивились в інтернет і обімліли:
"Кормів немає. Коні голодують. Якщо ситуація не зміниться, коней заріжуть", - пишуть у соцмережах.
Потаюсь додзвонитися до школи кілька днів, але марно. Не знаю, яку жахливу доля приготувала конячкам доля.
Є РОБОТА ДЛЯ ШВАЧОК
Те, що майже всі співробітники зоопарку кинули роботу, не дивно. З працевлаштуванням в Луганську - біда. Грошей немає, зарплати багатьом не виплачують з липня. Добре якщо залишилися заощадження, але і їх надовго не вистачає. На нормальне працевлаштування місцеві не сподіваються, лише рідкісні оптимісти приходять в міський центр зайнятості. В його холі напівтемрява, три чоловічі фігури підсвічують телефонами кілька листків з оголошеннями про роботу. Вибір не густий: "шукаємо швачку в ательє" як останній привіт з мирного минулого. Все інше - набір добровольців на передову. Обіцяють зарплату від 5 тисяч гривень. Але та трійця не має наміру підставляти голову під кулі та все ж розраховує знайти цивільну спеціальність.
- Так як не працюють офіційні реєстри, ми прийшли до нас за консультацією в свою місцеву базу, - розповів співробітник центру зайнятості. - Якщо з'являється яка-небудь робота, відразу дзвонимо людині, повідомляємо про вакансії. Але зараз, звичайно ж, роботи в місті дуже мало. Людей офіційно ніхто не працевлаштовує, зарплату не платять або ж віддають не грошима, а продуктами. Для багатьох і це відмінний варіант.
Бродячи по рідному Луганську, подумалось, що війна жорстоко зрівняла в правах і устремління як людей, так і звірів. Для щастя їм потрібно зовсім небагато - прогодувати себе, своїх близьких. У війни звіряче обличчя навіть у таких дрібницях.
