Діло було у 1956 році. Перша японська наукова експедиція була послана на Південний полюс. Для цього вони взяли з собою 22 їздові собаки породи хаскі, в числі яких виявилися два брати. Їх звали Таро і Дзіро. Їх звали Таро і Дзіро. 8 листопада 1956 року криголам «Соя» з японськими полярниками та робочими собаками на борту вирушив у плавання. У січні 1957, висадивши партію 11 учених і їх собак на Південному полюсі, криголам відчалив назад у Японію, інформує Ukr.Media.
За рік була здійснена велика наукова робота. Собаки возили упряжки, люди вивчали Антарктику. Протягом 1957 року кілька собак загинуло від хвороб і нещасних випадків, проте влітку народилося 8 цуценят. Всі чекали на повернення додому. У грудні цього ж року до берегів Південного полюса підійшов криголам з другим складом експедиції.
Проте через занадто товстого льоду криголам не зміг дістатися до місця призначення. Було вирішено дрейфувати чекаючи зручного моменту, а поки перевезти на літаку першу експедицію. На жаль літак міг перевозити вантаж не понад 300 кг. За кілька польотів встигли перевезти людей, найважливіші матеріали і, крім того, 8 цуценят і їх матерів.
15 собак запряжених в упряжку залишилися на базі чекати полярників. Однак через сильного погіршення погоди літак не зміг зробити ще один виліт. Крім того виникла небезпека того, що криголам буде скутий льодом і ніхто не повернеться на батьківщину... Так і почалася реальна історія Білий полон.
Шторм не вщухав кілька днів, і 24 лютого 1958 року було прийнято рішення відмовитися від висадки другої експедиції і повернутися назад. Залишати запряжених в упряж собак, цілий рік працювали пліч-о-пліч з людьми, які ділили з ними труднощі суворого життя в снігах, було нестерпно важко.
Але іншого вибору не було. Навіть, як крайній вихід, убити тварин скинутим з літака отравленим кормом (що було б більш гуманно, ніж залишати їх поступово вмирати від холоду і голоду) не представлялося можливим через метеоумови. З важким серцем полярники покинули Південний полюс...
Японці були приголомшені події. На учасників експедиції була завалена ціла лавина критики і звинувачкнь. Зрозуміло, що ні у кого не було сумнівів, що собаки загинуть. В 1958 році в парку Сіба, був встановлений пам’ятник 15 загиблим в Антарктиді собакам...
14 січня 1959 на антарктичну станцію прибула третя полярна експедиція, в якій взяли участь учасники першого складу. Яке ж було їх здивування, коли вони виявили неподалік від своєї колишньої, заметеної глибокими снігами бази, двох живих собак!
Дізнатися їх відразу було складно - тепер це були великі сильні напівдикі собаки з брудним хутром... Однак незабаром всі переконалися, що перед ними два брата - Таро і Дзіро! Біля станції полярники знайшли 7 мертвих собак, які так і не зуміли вибратися з упряжки. Ще 6 собак втекли у невідомому напрямку і, мабуть, загинули десь в антарктичних льодах.
Таро і Дзіро вижили, харчуючись тюленями і пінгвінами, на яких вони навчилися спритно полювати. Полярники самі стали свідками того, як волохаті брати влаштували полювання на двох пінгвінів і ловили їх. Своїх замерзлих в упряжці родичів собаки не чіпали. В Японію повернулися живими і невридимими Таро і Дзіро, їх зустріли із захопленням і радістю.
Про цих героїчних собак складали пісні, писали книги, на їх честь встановили персональні пам’ятники в місті Вакканаї (о. Хоккайдо). Пізніше був знятий знаменитий фільм «Антарктика» (Nankyoku Monogatari). В даний час опудало Дзіро є експонатом Токійського національного музею науки. Ось така вона, реальна історія...
