Чому не можна лаяти дитину, що приволокла додому цуценя або кошеня

Що робити, якщо дитина приходить додому, а у неї на руках кинуте кошеня? В принципі, ситуація в цьому плані досить стандартна. Дорослі починають говорити, мовляв, неси назад, де взяла. Або якщо кожного шкодувати, то на всіх не вистачить. Чи ні, ми не дозволяємо, за двері його. Звичайно, нікому не хочеться возитися з вуличною твариною. Але, можливо, є сенс поглянути на ситуацію з іншого боку?

Скажіть чесно, як часто доводилося стикатися з подібною ситуацією? Скільки разів вам потрібно було відмовити дитині, щоб вона перестала жаліти тварин на вулиці і стала обходити їх стороною? Ми пропонуємо задуматися про ці абсолютно нетривіальні речі, інформує Ukr.Media.

Кинуте кошеня

Діти сприймають світ трошки не так, як дорослі. В них ще казка в голові, ще здатні відбуватися чудеса. Не те що ми, дорослі, досить прагматичні і цинічні особистості, здатні протистояти будь-яким «мімішним» емоціям. Подумаєш, скільки їх було, цих бездомних котів, чи потрібно шкодувати ще одного?

Але у дітей все не так. У якийсь момент загальнолюдські цінності, якими ми так звикли бравірувати і хвалитися, — відповідальність, добро, допомога — раптом стають так само важливі для них, як і для дорослих. І вони йдуть до нас з цими загостреними кутами, щоб навчитися на них реагувати. Так чому ж вчать їх дорослі?

Проста ситуація. Десь на дачі діти знайшли пакет з кошенятами, яких хтось «викинув» у сміттєвий бак. Втопити, напевно, рука не піднялася, а ось викинути, мабуть, нормально. І ось вони дзвонять, мовляв, мама, тут кошенята, прийди, будь ласка! Мама намагається скинути цю програму, каже, що не піде. Але діти наполегливі. Доводиться йти.

І ось тест починається прямо зараз. Чи допоможе кошенятам мама або велить кинути їх напризволяще і повернутися додому? Всі вони маленькі, і серед них один зовсім слабший. Якщо їм не допомогти, вони не виживуть. За маминою спиною застигли діти. І мама розуміє, що зараз від її рішення залежить те, якими стануть в майбутньому ці діти. Який урок винесуть.

Як не дивно, але їм вже цілком ясно, що буде з кошенятами, якщо їх не забрати. Оскільки вони не можуть самостійно приймати рішення, то чекають вердикту дорослих. Вони прийшли до мами з бідою, з серйозним питанням. Якщо зараз проігнорувати, то наскільки висока ймовірність того, що діти сприймуть це як байдужість до них самих?

Уявіть, що дійсно стряслася біда, але у дитини вже є досвід: мама не збирається допомагати. Вона може відкинути її в будь-який момент, і це буде абсолютно нормально. Адже якщо вона вчинила так з кошенятами, то чому не може зробити подібне і з дітьми? Дорослі завжди говорять одне, але поступають зовсім по-іншому.

Повз біди можна пройти

Коли вони виростуть, то стануть точно такими ж мамами і татами, як їх сьогоднішні, які заборонили рятувати тварин. Будуть черствими людьми, які спокійно переборють емоції і по відношенню до постарілих батьків. А чим вони, власне, відрізняються від цих кошенят? І мама забирає кошенят додому. Тому що розуміє, що діти дивляться зараз на неї, і вони все ще готові вірити в те, що навколишній світ — добрий.

Це не означає тепер, що потрібно постійно оберігати своє чадо від мінливостей долі і рятувати всіх підряд. Просто в якісь моменти дітям не потрібно давати приводу думати про те, що мама або тато не стануть їх підтримувати. Світ може бути різним, і не всі фарби стануть блищати на сонці, але нехай це буде потім.

Кошенята були врятовані. Вони швидко виросли, і незабаром кожен з них знайшов собі нових господарів. Але найважливішими були слова, які дочка сказала мамі: "Мамочка, я так тобою пишаюся! Батьки інших дітей відправили нас ні з чим, але ти, ти не кинула!" Як нам здається, дівчинка мала на увазі не тільки кошенят, але і себе у тому числі.