Це створіння, відоме науковій спільноті як Pyura chilensis, а в народі як морський бризгун або "живий камінь". Його зовнішній вигляд імітує звичайний камінь завдяки міцній оболонці, відомій як туніка, яка може бути вкрита водоростями та іншими морськими організмами. Щоб побачити справжній організм всередині, доведеться обережно зняти цю оболонку — це дозволить розкрити м'яку, яскраву внутрішність з усіма органами.
Ця загадкова істота насправді є твариною і належить до класу асцидій, які є частиною підтипу Покривники (Tunicata). Хоча асцидії не мають хребта, вони є нашими далекими родичами, адже як і хребетні, на ранніх стадіях розвитку мають хорду — еластичний стрижень, що є попередником хребта. Цей факт робить їх біологічно ближчими до людини, ніж, наприклад, комахи чи молюски, що завжди викликає подив у студентів-біологів. Харчується морський бризгун речовинами, що знаходяться у воді, переважно планктоном, який він фільтрує.
У дорослої особини є два отвори, що слугують сифонами для циркуляції води. Вода надходить через ротовий сифон, потрапляє до великої зябрової кишки, де відбувається фільтрація їжі. Відфільтрована вода потім потрапляє в навколозяброву порожнину (атріальну порожнину) і виходить через вихідний (атріальний) сифон. Травний канал, своєю чергою, завершується анальним отвором.
Серце морського бризгуна розташоване позаду кишки, і що найцікавіше, воно періодично змінює напрямок руху крові, що є унікальною фізіологічною особливістю серед тварин. Це якби ваше серце щогодини починало качати кров у протилежному напрямку — складно уявити, але ефективно для асцидій!
Основне місце їхнього мешкання — скелясті узбережжя Чилі та Перу, де вони живуть у припливно-відливній зоні. Тут вони проводять все своє життя нерухомо прикріплені до скель. Ця прихильність до одного місця вимагає надзвичайної витривалості, адже в припливно-відливній зоні організми піддаються впливу сильних хвиль, перепадам температури та ризику висихання під час відпливу. Міцна туніка та здатність закривати сифони дозволяють їм виживати в таких екстремальних умовах.
Навіть у таких, здавалося б, "нерухомих каменів" є період розмноження. Бризгуни є гермафродитами, тобто кожна особина має як чоловічі, так і жіночі статеві органи. Це дозволяє їм бути самодостатніми у розмноженні, але частіше вони практикують перехресне запліднення. Сперматозоїди та яйця випускаються у воду через сифони, де відбувається зовнішнє запліднення. Ці "хмарки кохання" змішуються у воді, і потомство може бути як від сусідів, так і від самої особини. Це типовий приклад "трансляції гамет", поширеної стратегії серед морських безхребетних.
"Діти" морського бризгуна, що вилуплюються, виглядають зовсім не так, як дорослі. Це личинки, що нагадують пуголовків, з хвостом, примітивними очима (оком) та нервовим ганглієм, який можна вважати зачатком мозку. Хвіст служить для переміщення, очко — для орієнтації у світлі (шукаючи темніші, захищені місця), а нервовий ганглій керує цими процесами. Метою цієї рухомої стадії є пошук ідеального місця для прикріплення, де личинка проведе решту свого життя.
Коли майбутній "живий камінь" знаходить собі затишну скелю і прилипає до неї, починається дивовижний процес ретроградної метаморфози. Хвіст, очі та нервовий ганглій, які були необхідні для плавання та навігації, деградують і зникають. Замість складного "пуголовка", що активно рухається, ми отримуємо нерухомий організм, який перетворюється на звичайний наріст. Це ефективна адаптація: навіщо підтримувати складні структури, які більше не потрібні для сидячого способу життя? Це класичний приклад того, як еволюція оптимізує ресурси, зберігаючи лише те, що є функціональним.
Попри свій нерухомий спосіб, морські бризгуни відіграють ключову роль у прибережних екосистемах як природні біофільтри. Одна доросла особина здатна профільтрувати до 40 літрів морської води на добу, очищаючи її від планктону, бактерій та органічних частинок. Цим самим вони підтримують якість води в прибережній зоні, а їхні продукти життєдіяльності удобрюють воду, стимулюючи ріст водоростей та інших мікроорганізмів.
Великі колонії цих "живих каменів" перетворюються на справжні підводні міста, створюючи складні тривимірні структури на скелястих узбережжях. У цих природних лабіринтах знаходять притулок численні дрібні організми — ракоподібні, молюски, черви, а мальки риб використовують їх як надійне сховище від хижаків. Водорості та інші прикріплені організми також охоче поселяються на цих структурах, значно підвищуючи біорізноманіття всієї прибережної зони.
Завдяки своїй довговічності (можуть жити до 10-15 років) колонії морських бризгунів створюють стабільні екологічні угруповання, які служать індикаторами здоров'я морських екосистем.
Ці "камені" мають їстівне м'ясо і є справжнім делікатесом у Чилі та Перу, відомим як піуре. Це дуже популярний інгредієнт у місцевій кухні, який подають сирим з цибулею та лимоном, смаженим або в складі різних страв. Піуре має дуже сильний, унікальний, солонуватий, йодистий, часом металевий смак, який не всім до вподоби з першого разу, але цінується гурманами. Цей специфічний присмак обумовлений високим вмістом мінералів, зокрема ванадію.
Загалом, асцидії дуже різноманітні — відомо понад 2000 видів. Вони мають безліч кумедних народних назв, які часто відображають їхню зовнішність або поведінку: "морська ромашка", "морський шприц" (через здатність вистрілювати водою при дотику), "морський ананас", "морські груди" тощо. Це показує, наскільки багатий і несподіваний світ морських безхребетних.
