Не секрет, що дикі тварини постійно позначають свою територію, використовуючи її як складну систему комунікації, де кожна мітка — це своєрідний "нюховий інформаційний бюлетень". Завдяки цьому інші звірі не лише розпізнають межі чужих володінь але й дізнаються про доступність ресурсів та потенційних партнерів. Однак залишати мітки властиво і домашнім собакам, для яких це стало проявом інстинктів їхніх диких предків.
Добре виховані домашні улюбленці зазвичай не позначають об'єкти вдома, оскільки власна оселя сприймається ними як "лігво", де помітки можуть привернути небажану увагу або дезорієнтувати членів зграї. Зате вони активно залишають свої "сліди" на деревах і стовпах на вулиці, що є їхнім способом повідомити побратимам про свою присутність.
Якщо добре вихований собака раптом починає мітити в приміщенні, це часто є сигналом лиха. Це може бути ознакою серйозних проблем, які вимагають вашої уваги та, можливо, ветеринарної допомоги або консультації кінолога.
Самці більш схильні мітити об'єкти з високою частотою та інтенсивністю, що зумовлено як гормональним фоном, так і прагненням заявити про свій статус. Вони роблять це, коли відчувають запах самки, навіть якщо вона була на цьому місці вже давно, що є потужним інстинктом продовження роду.
Важливо пам'ятати, що у домашніх улюбленців не просто відмінний нюх, а справді винятковий, здатний розрізняти запахи у концентрації в мільйони разів нижчій, ніж людина, завдяки наявності близько 300 мільйонів нюхових рецепторів та спеціалізованого вомероназального органу (органу Якобсона) для виявлення феромонів.
Цікаво, що цуценята не позначають територію, оскільки на цьому етапі їхній організм ще не виробляє достатньої кількості статевих гормонів, а їхня поведінка більше зосереджена на навчанні соціальним нормам та гігієні. Справжнє бажання цілеспрямованого маркування з'являється у них тільки після статевого дозрівання, коли гормони спонукають їх активно заявляти про себе, свій вік, стать та репродуктивний статус.
Іноді собака цілеспрямовано залишає свій "слід" поверх чужої мітки, щоб не просто "перекрити" її, а й залишити більш домінантне або свіже повідомлення, що є своєрідним "оновленням" інформаційного поля та демонстрацією впевненості. Нерідко у дворі є одне конкретне дерево, або так званий "нюховий стовп", повз яке не проходить жодна тварина, що бажає дізнатися, хто ще живе в цьому районі. Такі місця стають своєрідними "інформаційними хабами", де собаки обмінюються детальною біологічною інформацією про себе.
Знаючи це, я почала сприймати прогулянки зі своїм собакою не просто як фізичну активність, а як його "ранкову газету" або "стрічку новин у соціальних мережах". Я усвідомила, що дозволяти йому ретельно досліджувати ці "повідомлення" — це не просто потурання, а потреба для його психічного благополуччя та безмовна розмова з його світом.
За запахом мітки собака може визначити не тільки стать, розмір та іншу базову інформацію про свого родича, але й його вік, репродуктивний статус, стан здоров'я, рівень стресу та навіть особливості дієти. Таким чином вони спілкуються один з одним, формуючи складну соціальну мережу. На відміну від диких тварин, домашні улюбленці рідко вступають в бійку за дерево, що сподобалося, оскільки їхні основні ресурси такі як їжа забезпечуються людьми, і потреба у агресивному захисті території значно знижена.
