У житті лева-самця «все хороше» відбувається приблизно у віці 5-10 років, коли він здоровий і повний сил.
Потім настає старість, і доводиться йти «на пенсію». Точніше — втікати, бо за власним бажанням ніхто не йде — приходить сильніший лев, і просто «жене в шию».
А починається все з того, що приблизно у віці 5-6 років повнолітній самець, раніше вигнаний з прайду, у складі так званої коаліції разом зі своїми братами захоплює прайд, і проганяє або вбиває старого вожака.
Деякий час левиці-самки ставляться до «залітних гостей» насторожено (особливо після того, як ті позбавлять їх дитинчат), але поступово звикають і миряться.
Ось з цієї самої хвилини лев стає «царем», і жити починає відповідно: більшу частину часу валяється в тіні і чекає, поки його покличуть на обід.
Іноді він і сам бере участь у полюванні.
Але взагалі глава прайду особливо намагається не напружуватися — адже треба бути готовим захистити територію від левів-конкурентів. А для цього необхідно дотримуватися двох умов: добре їсти і багато відпочивати.
Зазвичай «час правління» лева не перевищує 2-3 роки. Але якщо коаліція дорослих левів-самців досить сильна, то вони можуть протриматися на одному місці близько 4-5 років.
Однак з часом лев старіє і втрачає форму. А навколо стає все більше молодих і перспективних, з якими не завжди вдається впоратися.
Вигнання з прайду — це не тільки «болісна процедура», але й величезна психологічна травма. Двічі пережити таке приниження... Образливо і прикро, але нікуди дітися — треба жити далі.
Ось тільки як жити-то?
У прайді тил завжди був надійно захищений левицями, а з виходом «на пенсію» завжди доводиться тримати вухо в гостро.
Оскільки лев уже в віці, то намагатися знайти новий прайд — дурно. Тут потрібно розраховувати тільки на свої сили. Полювати, відбиватися від гієн, утікати від буйволів і слонів.
І навіть ховатися в кущах — ні, не влаштовувати засідку, а саме ховатися, щоб ніхто не помітив і не напав.
Потрібно відзначити, що у молодих левів, вигнаних з прайду у віці 2-4 роки, набагато більше шансів вижити, бо з кожним днем вони стають сильнішими.
У випадку зі старим левом ситуація зворотна — щодня він слабшає все більше, і вже не може повноцінно полювати. А ще худне і дряхліє.
Зрештою лев-самець, колись грізний хижак і «цар звірів», знаходить свою смерть в зубах плямистих гієн або інших м'ясоїдів. А іноді з ним «зводять рахунки» великі травоїдні... І ніхто його більше не згадає.
Примітка: у тексті використано художні метафори й антропоморфізми для виразності. Складні людські емоції на кшталт «приниження» чи «психологічної травми» не мають наукового підтвердження у тваринній поведінці. Леви переживають стрес, біль і страх, однак їхні реакції зумовлені інстинктами виживання, а не людським розумінням цих емоцій.
