Як гадаєте, хто найвправніший мисливець Африки? Леви? Пф-ф-ф-ф, ці ледацюги зайвий раз й дупи не піднімуть, щоб когось упіймати. Гієни? Вже тепліше, але все ще не зовсім те. Людина? Ми говоримо про диких тварин, а не про безклепких створінь. Що ж, не будемо тягти кота за хвіст, та й заголовок ви вже, мабуть, прочитали. Зустрічайте гієнового собаку, або дикого африканського собаку — песика, який втер носа усім хижакам чорного континенту.
Чому нашого героя поріднили з гієною? Та все через його плямисте забарвлення. Але на цьому їхня схожість і закінчується, бо генетично ці тварини — далекі родичі.
Песель дрібний (середня висота в загривку 60-70 см), жилавий і строкатий. Найближчий його родич — азійський червоний вовк, також відомий як дхол. Ця тварина — одна з найдавніших «пацанчиків» собачої родини, тож у неї зберігся один з найпотужніших укусів серед псових. Африканський собака перегризає кістки своїх жертв так само легко, як ти хрумкаєш ранковим печивом.
Зуби — це, звичайно, класно, але ні зростом, ні силою наш герой не вдався. Тому на філософське питання «У чому сила, брате?» гієнові собаки відповідять: «У зграї!». Групою з 15-20 песиків керує домінантна пара: татко і матка. Вони керують полюванням, стежать за безпекою зграї і час від часу насолоджуються тілесними втіхами. Решта членів групи — їхні діти, права спаровуватися в них немає. Воно й правильно, нема чого перед батьками непотребом займатися.
Попри суворі африканські закони, в сім'ях гієнових собак панує мир і злагода. Члени зграї живуть за кодексом «своїх» пацанів: брат за брата. Тварюки діляться одне з одним їжею, разом дбають про молодняк і навіть вигодовують поранених особин, відригуючи їм шматочки м'яса. Спілкуючись одне з одним, песики фонтанують різними звуками: від глухого гавкоту до пташиного щебету.
Ось тут ми й підійшли до того, з чого почали. На відміну від інших хижаків Африки, наш герой не такий розпіарений серед широкої публіки. Зате місцеві травоїдні чудово знайомі з цією хижою пащею. Налагоджена комунікація всередині зграї дозволяє собацюрам валити здобич удвічі, а то й утричі більшу за себе. Африканські собаки чудові, а то й ідеальні мисливці. Розподіляючи ролі всередині групи і дотримуючись різних стратегій, наші герої мають успіх у 7 з 10 випадків! Це найвищий результат серед африканських хижаків. Для порівняння: у лева вдалим є лише кожне четверте полювання, у леопарда справи не набагато кращі, а результат плямистих гієн — близько 3/5. Тож так, гієнові собаки — НАЙКРАЩІ хижаки континенту.
Так, гієнові собаки — першокласні мисливці. Але коли твої сусіди леви й гієни, ти й сам можеш піти комусь на обід. Нерідко згадані вище сусіди просто нахабно відбирають у них чесно здобуту дичину. Дати відсіч таким великим хижакам не може навіть ціла зграя, тому песелям доводиться миритися з нахабством сусідів.
Сумно, що груба сила перемагає розум, але це не єдина проблема, що звалилася на вухату голову наших героїв. Попри відмінні навички, тварюк залишилося дуже мало. За останніми даними, їхня популяція налічує близько 6600 особин, з яких дорослих та готових до розмноження — всього близько 1400. І зла іронія не лише в тому, що супермисливці стали жертвою безконтрольного відстрілу від фермерів. Сьогодні їм загрожує не тільки людина зі зброєю. Їхній дім, савана, зникає через розширення людських поселень, а хвороби, що передаються від домашніх собак, на кшталт сказу, косять зграї не гірше за кулі. Стратегія — стратегією, але проти такого набору проблем не підеш. Якщо раніше саваною розгулювали зграї, що налічували сотні особин, то зараз зустріти групу з 30 песиків — уже рідкість.
