Дискусії на цю тему спалахують регулярно. І гаразд би над цим замислювалися люди старшого покоління (80+), але ж вагатися починають навіть у віці 40-50 років, а серед 60-70-річних тих, хто має сумніви, ще більше.
Основних мотивів три:
- На пенсії мені бракуватиме грошей на тварину.
- На пенсії я не матиму сил доглядати за твариною.
- Мого життя може не вистачити на все життя улюбленця.
Перший мотив зазвичай стосується тих, хто орієнтується на вартість корму. Насправді витрати дуже залежать від тварини: утримання кота на якісному кормі коштує в середньому 500-900 гривень на місяць, маленького собаки — 700-1200 гривень, а для собаки середнього розміру ця сума легко сягає 1100-1600 гривень і більше. Звісно, маючи дохід, вищий за середній, такі суми сприймаєш інакше, ніж отримуючи стандартну пенсію, тож фінансовий аргумент сам собою є цілком зрозумілим.
Проте річ не лише в кормі. Регулярні візити до ветеринара коштують 500-800 гривень за прийом, а лікування чи обстеження в разі проблем зі здоров'ям можуть потребувати значно більших і непередбачуваних витрат.
Собака, залежно від породи, живе приблизно 10-16 років. Кішка може прожити й понад 20. Багато хто вже в 40 років думає, що після спливу цього часу стане геть немічним, хоча чимало людей зберігають високу фізичну активність щонайменше до 75 років.
На пенсії в багатьох людей відкривається друге дихання: можна нарешті нормально висипатися, більше гуляти, менше напружуватися фізично й психічно (а це ой як виснажує). Якраз і з'являється більше часу на улюблені справи, зокрема на спілкування із собакою, кішкою чи іншими домашніми улюбленцями.
Звісно, багато що залежить від фізичної форми людини, а також від наявності дітей та онуків, які готові за потреби допомогти.
Якщо це кімнатно-декоративний собачка, проблем нібито менше: він може ходити на лоток, як кіт. Однак такі тварини теж потребують регулярного вигулу для соціалізації та фізичної активності. Крім того, є ще й грумінг (стрижка, догляд за шерстю), ігри та постійна увага. Для людини з низьким рівнем енергії це може стати тягарем.
Якщо ви маєте сили та бажання, не варто позбавляти себе радості спілкування з тваринами, орієнтуючись лише на свій вік. Тим паче, що неможливо точно спрогнозувати тривалість власного життя — можна лише робити припущення.
А щоб бути спокійним за долю своєї кішки чи собаки, варто заздалегідь поговорити з рідними та близькими й подумати, кому в разі чого можна буде передати улюбленця. Це актуально для власників будь-якого віку.
Тож вік, після якого не варто брати тварину, — це той, коли цього просто не хочеться або немає ані фізичної, ані фінансової змоги.
